Миттю його оточили всі Бідерманові сини. Знати було, вони мали його за привідцю. І то справді його наслідувати вважала за потрібне вся швайцарська молодь. Ходу, одяг, рухи й думки переймав кожен, хто додержував владної моди, — тут чепурун був незаперечний ватажок.
Але Артур Філіпсон помітив ще дещо. З цілого товариства — двоє й на думці не мали так запопадливо, з такою пошаною панькатись із отим молодиком. І це безперечно — Арнольд Бідерман не гаряче й не прихильно привітав юного бернця, — з Берну бо родом був господарів небіж.
Юнак витягнув з кешені запечатаного пакета, — з глибокою пошаною дав до рук Бідерманові, і немов сподівався, що ось дядько прочитає папери й з цього приводу щось йому скаже.
Але той і в гадці не мав. Попросив його сідати й пообідати з ними. Рудольф ввічливо відійшов і сів біля Анни, — ґречно йому поступився місцем один Арнольдів син.
А дівчина також, — помітив Артур, — зовсім байдуже поводилась з гостем. Той так упадав, усяково намагався припасти їй до вподоби! Де б їсти, як годиться, а він куди там — щось тільки й думає, видно, на неї.
Артур бачить, він їй шепоче. Та глянула на гостя і.щось коротко кинула. А втім, один мододий Бідерман, він сидів по другу руч од Рудольфа, — балаканину, очевидячки, охоче підтримав, і обидва зареготали, а дівчина збентежилась і з досади зашарілась.
Артур розгнівався.
«Коли б один із них трапив мені до рук десь на рівній площинці, кроків на десять завбільшки! — міркував роздратовано. — Тільки ж
навряд щоб на цілу країну знайшлася така велика р……сцина; а я б добре наклав горянинові! Перестав би мені ж……и. І як дивно — такі нечемні нетяги поруч такої вихованої, ввічливої дівчини. Але! дурниці ж! Що можу я мати до її краси, що……ить мене їхнє виховання! Адже вранці — в путь і ніколи їх……обачу». Тимчасом господар загадав принести вина. Великі келихи з дубового дерева — простягнув чужинцям, тоді Рудольфові.
— Хоч ти, небоже, — мовив йому, — звик, я знаю, до кращого, а наше вино з невистиглих, тільки й того, що геєрштейнських лоз. І за хвалину докинув, вдаючись до Філіпсона-старшого:
— Ні, ви тільки уявіть, чи йметься ж то віри, — є в Берні особи, хто виписує вино собі, на власний спожиток, аж із Франції та Німеччини!
— І мій дядько ставиться дуже неприхильно до цього, — озвався Рудольф; — але ж чим тут зарадити! не скрізь же розкидані такі щасливі виноградники, як у Геєрштейні, який взагалі дає все, чого тільки бажає серце, все, чого заманеться людським очам.
І він глянув на красуню-сусідку, а що вона вдавала, немов комплімента не зрозуміла, то він похмуро провадив:
— А от наші громадяни, хто має яку зайвину, не вважають, що то нерозсудливо міняти її на вино, краще за наше, гірське. Проте, з нас будуть ощадніші люди, як накладем свою руку на барила з бургундським вином. Платитимемо ж тоді — за самий перевіз.
— Тобто, небоже? — перепитав Арнольд Бідерман.
— Але ж, шановний дядьку, — йому на те бернець, — з привезених листів ви знаєте, що Союз наш мабуть оголосить Бургундії війну…
— А, так тобі відомий зміст моїх листів? — перехопив старий. — Ну й дива! Ще доказ того, як змінились часи, і в Берні, і в нашому Швайцарському Союзі. Що ж, наші старі вже всі повмирали? Бо коли мої земляки змушені закликати на пораду хлопчаків, що їм ще молоко на губах не обсохло…
— Е, дядьку, що це ви, — збентежено сказав молодик. — Бернський сенат та Народня Рада, — почав він виправдовуватись, — тільки дозволяють юнакам знати їхній рішенець; адже ми виконуємо його… Голова, що думає, може покластись на руку, яка підносить меча…
— Хай! Але не раніш, ніж настане хвилина замахнутись на вдар! — суворо одрубав Бідерман. — Та такі у вас члени нашої Ради — виголошувати таємниці державних справ прилюдно взагалі, та при чужинцях подруге?!
Бідерман страшенно розсердивсь.
За хвилину сказав трохи лагідніш:
— Йди, Рудольфе, та всі ви, юнацтво, починайте гри. Ні, ти. молодче, лишайся, — хитнув на Артура, який одразу встав і собі, — до гір ти не звик, треба відпочити.
— Даруйте мені, господарю, це не так, — озвався Філіпсон-старший. — Ми в Англії за найкращий відпочинок, коли змагає кого втома від якогобудь руху, маємо нові знов вправи, новий рух. Отож, коли юнацтво не заперечує, хай мій син також візьме участь у їхніх ігрищах.