— Гаразд, хоч гадаю, сили тут будуть нерівні, та дарма — нехай грають, коли ви цього хочете.
Уся молодь вийшла із залі. Подались на площинку, що перед будинком. Анна та ще декілька жінок посідали на лавці. Вони мали рішати, хто похвалиться найбільшою спритністю й силою.
Незабаром двоє старих почули знадвору гомін і веселий сміх. Господар узяв пляшку з вином, налив келиха свойому гостеві, решту вилляв собі й сказав:
— В ті літа, шановний чужинче, коли кров холоднішає і почуття притупляються, трохи вина жвавить розум і дає сили тілу. Але я майже бажав би, щоб виноград ніколи був не з'являвся на землі. Останніми бо роками я на власні очі бачив, як мої земляки впивались вином, мов німці, і то були вже не люди, а свині, нездатні ні почувати, ні мислити, ні навіть рухатись.
— Так, цей порок, — відповів Філіпсон, — я помітив, шириться по. вашій країні, де, як чув я, раніше, років сотню тому, його зовсім не знали.
— Авжеж! І тому це ще неприємніше. Щоправда, тоді в нас дуже мало виробляли вина, ніколи його не привозили, ніхто не мав коштів купувати будь що, чого не дає наша власна долина. Але війни, перемоги… Разом із славою вони дали нам багатство. А як на мене, принаймні, ми кращі були й без того, й без іншого, коли б не те, що разом прийшла — і свобода. А втім, хоч одну вигоду я бачу. Торгівля інколи приводить до наших самотніх гір якого чоловіка, як от ви, шановний гостю; з розмови давно дібрав, ви людина досвідчена та розважна. Не подобається мені в земляках моїх нахил, що росте день-у-день, до всіляких дрібниць, які ви, купці, розвозите. Проте одверто признаюсь, ми, прості горяни, багато більше навчаємось од таких, як ви, подорожніх, ніж могли б того здобути сами. Ви казали, їдете до Базелю, а звідтіля до табору Карла Бургундського?
— Так, шановний господарю, тільки ми безпечно зробим цю путь.
— Чому б ні? Ось посидьте тут днів із два або три: я сам поїду тим самим шляхом. Тоді ви зможете вже ні за що не дбати. В мене буде надійний і вірний провідник, а ви, натомість, розповісте про країни, за які мені треба довідатись більше, ніж знаю. От, як вам моя пропозиція?
— Надто велика мені вигода з такої комбінації, щоб міг відмовлятись. Але чи можу я запитати, яка мета вашої подорожі?
— Я допіру звів на карб Рудольфові його поведінку, — озвався Бідерман, — що він говорив за справи нашого Союзу так необережно при цілій родині. Але ви — інша річ. Від такої розсудливої людини нідочого ховати ці новини; однак ви незабаром десь би довідались. Так от вам відома, певна річ, взаємна ненависть між французьким королем Людовіком XI і бургундським герцогом, що його прозивають — Карло Сміливий. А побувавши в обидвох країнах, як з вашої розмови я зрозумів, ви, звичайно, знаєте причини ненастанних чвар, що незалежно від особистої ненависти двох державців роблять з них непримиренних ворогів. Людовік, — ніхто в світі не доскочить його в політиці та хитрощах, — вживає найможливіших заходів. Роздає величезні кошти членам наших бернських сусід, більше, надсилає цінності до скарбниці цього кантону; збуджує жадобу грошей у старих, розпалює шалену відвагу молоді, робить усе — втрутити бернцік у війну з герцогом! А Карло, той навпаки, чинить саме так, як тільки міг би мріяти Людовік XI-ий. Наших бернських сусідів та союзників не задовольняє, як нас, краян Лісових Кантонів, скотарство й хліборобство: вони великою мірою торгують. І от тій торгівлі бургундський герцог раз-у-раз стає на заваді. Жорстокість та насильство його васалів по прикордонних містах напевно відомі й вам.
— Це так. їх усі мають за гнобителів…
— Отож новина вас не має вражати… Один державець щедро обдаровує, другий гнобить і чинить насильства. Горді з своїх попередніх перемог, прагнучи ще й ще більшити політичний вплив та ширити землі, Берн та міські кантони нашого Союзу, що голос їхніх освічених представників завсіди важить більше в Раді, ніж голос, наших лісових краян, мають охоту знов повоювати. Війна — слава звитяжців, політичний вплив, зміцнення держави такий попередній досвід швайцарців.
— Так, так, господарю, слава! — у захваті перехопив Філіпсон. — Не диво, що відважне юнацтво ваших кантонів прагне нової війни.
— Але, любий гостю, то не мудро ви кажете. Успіх в одчайдушному подвигу не є ще підстава до необміркованих вчинків. Нам на що краще придалася б слава колишніх гучних перемог. Ми тоді воювали за волю, — мали право, мусіли здобути гору над ворогом. Невже ж тепер славним швайцарцям битись для нових земель?! Чи може для французького золота?!..
— Ваша правда, — вже спокійно відказав купець. — Але пам'ятайте, що ви піднімаєте меча проти неправди, проти утисків від Бургундії.