Батько ніжно поглянув на сина. Докірливо хитаючи головою сказав:
— Чи ж то причина? Моє життя погасає, твоє починається…
— Батьку, батьку! Ваше життя має надзвичайну вагу. Хіба ж можу я не знавши ніколи герцога виконати доручення сам? Що правда, я перекажу ваші слова, але хіба цілий плян, увесь поважний намір, що йому ми обидва присвятили життя, не зійде на нівець?
— Не переконаєш, Артуре, ти молодий, от хіба що цим нагадав мені за намисто; маєш узяти його ти. Доїдеш до стану — і запорука успіху в руках. Тоді все буде гаразд. А я… мені й на слово повірить Карло. Ну, годі! Гаяти часу не можемо. Пам'ятай, опинившись по той бік Райну, знов попрямуєш у Страсбургові на ліву сторону, та пошукаєш мене на заїзді «Крилатий Олень». Як від мене звістки не матимеш, мчи просто до герцога.
Він обережно сунув Артурові до рук скриньку з дорогоцінним намистом.
— А далі свій обов'язок знаєш. Мене не шукай, принаймні, не гай і хвилини від важливих справ. А тепер попрощаємось. Артуре, сміливо в путь. Пам'ятай швайцарські безодні, доля зберегла нас один одному… Прощавай.
Одна самотня сльоза повільно скотилась йому по щоці.
Артур усе на світі забув. Серце стислось пекельним болем. Справи, Анна Геєрштейн, все відійшло, відсунулось геть, далеко-далеко. Його опанував розпач.
Старий Філіпсон витер сльозу й немов би побоюючись за свою рішучість, швидкою ходою підійшов до провідника й запитав:
— Ще далеко?
— Може трохи понад милю.
Вони прискорили ходу й мовчки, кожен поринувши в тяжку задуму, їхали до своєї мети. Минав час, ніхто не озивався і словом. Райн котив свої води, шуміли дерева, схиляв вітер кущі, а вони все їхали.
— Ось і Кірхгоф! — нарешті сказав провідник.
XVIII
На Райні світлому, на Райні вистигає
З солодким соком кетяг запашний…
Він мужньому — відваги наділяє..
О, Райне золотий!
(Drinking Song).
Дві халупки над річкою виявляли, що на березі живуть рибалки. Ріка тут ширилась, вода текла повільніше й легше давала перемагати її течії. На протилежному березі, багато нижче від маленького селище, на узгір'ї, порослому деревами та кущами, стояло невелике місто Кірхгоф. Човен з лівого берега, навіть, в найспокійнішу годину, не міг пливти просто впоперек глибоких бистрих Райнських вод; мусів брати напрям навкоси. І судно від Кірхгофа тільки під сприятливий вітер та з дужими гребцями могло везти вантаж чи мандрівників.
Сполучення між східнім та західнім берегами можливе було не інакше, як човни на східній стороні проти течії досягнуть чималої віддалі, а тоді з протилежного берега їх несе бистрина; тому цілком природно, що переправа з Альзасу до Швабії легша, то тут переїжджали ті, хто мав напрям до Німеччини, і багато менше мандрівників з протилежної сторони.
Коли старий Філіпсон, кинувши погляд на місцевість, пересвідчився, що їхати можна, він удався до сина:
— Артуре, їдь!
Схвильований Артур, проте, послухався та пішов до халупок, де прив'язані стояли човни.
— Ваш син лишає нас? — спитав Бартоломей старого Філіпсона.
— На деякий час, — відповів Артурів батько, — дещо довідатись в отому селищі. Поприв'язуймо коні, треба трохи спочити. Він зараз повернеться.
— Коли пішов про дорогу питати, — заприсягаюсь, я можу дати найкращі відомості; селюки ж і мови вашої не зрозуміють.
— В разі як їхні відповіді потрібуватимуть пояснень, — промовив Філіпсон, — ми вдамося до тебе. Поки веди десь відпочити, а с'ин нас дожене. Наперед поприв'язуймо коні.
За кілька хвилин повільно пішли. Раз-у-раз поглядали на рибальські халупи: провідник, щоб пересвідчитись чи повертає до них молодий мандрівник, а батько з гарячим бажанням побачити сина в човні під наставленим вітриллям на широкому тлі бурхливого Райну. Швидче б побачити, як він прямує на той бік, на Філіпсонову думку, багато безпечніший. Так. очі більше прикуті до річки, ніж перед себе, а кроки в напрямі каплички, вони посувались уперед.
Навколо приємний сільський краєвид. Урочиста тиша контрастувала з глухим ревом величної ріки, що здавалось наказували замовкнути кожному людському голосові, який зважиться приєднатись до гомінкого гуркоту хвиль.
— Ну що ж далі, — промовив Філіпсон, — де ти мене ведеш?
— А ось треба зайти до каплички. А тоді, син ваш повернеться, рушимо далі.
— Чого до каплички? Не маю там жодних справ. Можеш заходити собі сам, а я тут зачекаю.