— Ну то як, лишаєтесь, Базілю?
— Звичайно, — відповів Ота й звів дух.
Щось стискало йому серце, але він радів, що лишається тут. Ще минулої ночі, коли Мустафа прийшов до нього із своїм відкриттям, Ота зрадів, що відпала потреба їхати до Марракеша, що він не поїде до Віветти й не бачитиметься з нею. А тепер радів подвійно, що взагалі не знає, коли повернеться до Марракеша. З Віветтою йому треба порвати, нічого не вдієш. Так буде краще. Для обох. Бо до чого б це призвело…
Ще до того, як вони «рушили на повний хід», Ота якось надвечір завітав до Мерсьє в його будиночок під червоним дахом. Прийшов до нього просто погомоніти, адже пан Мерсьє так щиро його запрошував. Та коли він опинився в темній кімнаті, прикрашеній тільки розп'яттям і фотографіями старого сільського подружжя в овальній рамці, то не знав, із чого почати, й мимохіть заговорив про Мустафу, про те, як той легко й швидко став «талібом». Мерсьє засміявся, сказав, що «таліб», тобто студент духовної школи, означає в цій країні велику вченість, набагато більшу, ніж її може коли-небудь збагнути й досягти Мустафа… З «таліба» він перейшов на мусульманську ієрархію, за його словами, надзвичайно цікаву, бо іслам не знає священика в справжньому розумінні цього слова…
— Виходить, у них це влаштовано розумніше, — перебив його Ота. — Я не люблю їхніх преподобій.
— Ви не повинні казати цього при мені, — засміявся Мерсьє. — Я теж колись був священиком.
— Та невже? — здивувався Ота. — А чому…
— Тому, що так хотіли мої батьки, — відповів той байдуже. — Розумієте, вбога сільська родина…
— Даруйте, я хотів запитати, чому ви покинули цю місію.
— Бачите… — Мерсьє пересів ближче до Оти й трохи почервонів. — А втім, я скажу вам усю правду… Покинув, бо не годився для цього. З мене був поганий священик. Я хотів одружитись.
— У цьому немає нічого поганого.
Мерсьє знизав плечима, але нічого не сказав.
— І ви одружилися?
— Ні, — відповів Мерсьє. Видно було, що ця сповідь йому неприємна. І все-таки за хвилину він провадив далі: — Я не одружився, Базілю. Переставши бути священиком, я перестав подобатися й тій молодій дамі. Жіноче серце — то вічна загадка.
Ота погодився, що це справді так, і розмова урвалася. Вони мовчки пили м'ятний чай.
— Однак поганим священиком ви напевно не були, — зауважив Ота, прощаючись.
Мерсьє похитав головою — мовляв, він це знає краще за Оту.
Вечір видався Оті сумним, мабуть, через того бідолаху Мерсьє, що так жорстоко прорахувався — ні дружини, ні сутани, яка йому явно личила б більше, ніж цей люстриновий піджак. Це без сумніву був винятково лагідний священик, що розуміє людей і любить їх. І саме він… Хоча Мерсьє і тут на своєму місці й може багато що зробити для людей.
На другий день Ота зустрівся в ель-Бадірі з паном Лукасом, який був у веселому настрої й жартома запитав його:
— Ну що, Базілю, ви ще не передумали?
— Ні, мосьє.
— Шкода, — грайливо мовив пан Лукас. — Справді, дуже шкода. Ваш килимок скоро буде готовий, і я думав, що разом з ним пошлю до вас і майстриню.
— Яку майстриню?
— Ту, що його виткала.
— О ні, в цьому немає потреби…
— Чому? Адже хтось повинен вам його вручити.
— Я зміг би забрати його й сам.
— Такий варіант теж можливий. — Лукас звів брови, неначе це для нього було хтозна-яке відкриття. — Гаразд, приїжджайте через кілька днів. А як ваша машина?
Ота розповів йому про знахідку в Ісметовій кімнаті, й, почувши про це, пан Лукас реготав майже так само невтримно, як Віда, той сивоголовий ветеран із Бужада. Потім Ота сказав, що машина хоч і працює, але погано. Машина призначена для пресування таблеток із сипкої маси, а не з липкої каші, яку Сі Омар намагається туди запхати. Дивна річ: Сі Омар наказав для проби засипати в машину коричневий порошок, який під тиском перетворюється на липку, напівтверду масу й прилипає до матриць. Сі Омар запевняв, що це медикамент із камфорою і що він має бути в таблетках, хоча розум підказує, що його треба не штампувати, а спершу гарно вимісити й тільки потім нарізати.
— Гм, гм, — кивав головою пан Лукас із прихованим інтересом, — це цікаво. Тільки я, любий Базілю, розуміюся на цьому ще менше, ніж Сі Омар. Та ви, бачу, впораєтесь, я ладен на що завгодно побитись об заклад. Приїжджайте до мене якнайшвидше. Килимок на вас уже чекає, і я почастую вас чудовими сигарами!