Сказав Сі Омарові, що килим не був іще готовий і що треба знову їхати по нього — «звичайно, з вашого дозволу, мосьє». Сів у кабіну вантажного автомобіля, натиснув на педалі, але нога ще й досі була м'яка, наче обкладена подушечками. Підняв переднє скло. Вітер, який дмухнув у машину, пах мускатом і фініками. Він був такий солодкий, що Ота з задоволенням вдихав його. І невдовзі відчув, що у нього знову нормальні ноги. Біля будинку пана Лукаса зупинив машину й посигналив. Це було зайве, але йому хотілося впевнитися, що вказівний палець теж не має подушечки. Увійшов до будинку.
Пан Лукас сидів за світлим шведським столом і курив коричневу сигару, велику, мов динамітна шашка.
— Молодець, Базілю! — Він трохи не заплескав у долоні. — Сідайте.
— Пане Лукас, — мовив Ота, навіть не привітавшись. — Недалеко звідси виробляють гашиш. Ви про це знаєте?
Пан Лукас засміявся:
— Це треба розуміти як дотеп?
— Зовсім ні. Його виробляє Сі Омар.
Пан Лукас рвучко підвівся.
— Що ви сказали?!
— Що Сі Омар виробляє гашиш. Великими дозами.
— Бовдур! Ідіот! — пробурмотів пан Лукас. — Але ні! Це неможливо.
— Можливо, — заперечив Ота. — Це факт. Коли б це була неправда, я б вам так не казав.
— Ідіот! — повторив пан Лукас, стиснув правицю в кулак, сперся на стіл і цієї миті скидався на свій портрет. — Ну… і що ви збираєтесь тепер робити?
— Я? — здивувався Ота. — А що я можу зробити? Я тільки простий механік. Ви його друг. Підіть до нього…
— Ви з ним про це вже говорили?
— Ні. Власне, так. Але тільки приблизно, наздогад.
— А він що?
— Дав мені тисячу франків.
— Вам видалося, що цього мало?
— Ні. Достатньо. Цілком.
— То що…
— Хай він кине це! — вигукнув Ота й нарешті сів, бо відчув, що страшенно стомився. Йому здалося, наче він розмовляє з двома однаковими чоловіками, і ті стоять біля двох однакових столів, на яких лежать однакові стоси книг.
— Це злочин проти людей, — сказав Ота. І раптом усвідомив, що на портреті більше книг, а на справжньому столі тільки одна, здається біблія, в чорній обкладинці. — Так, злочин, — повторив. — І це заборонено законом. За це суворо карають.
— Отже, ви боїтеся, Базілю?
— Так, я боюсь. Але головне…
— … головне — це злочин проти людей, — кивнув головою пан Лукас. — Свята правда. Тільки, дорогий Базілю, звідки ви знаєте, що це гашиш? У вас що, є якийсь досвід? Ви вже коли-небудь працювали над чимось подібним?
— Ні, ніколи. Але це гашиш. Будь ласка. — Ота витяг із кишені коричнево-зелене кружальце. — Погляньте. Ми виробляємо це вже цілий тиждень.
Пан Лукас узяв кружальце, почав крутити його в пальцях, потім підійшов до вікна.
— Гарна штучка, — мовив він. — Але я на цьому не розуміюсь. Я ніколи не бачив справжнього гашишу. А ви бачили?
— Ні, — відповів Ота. — Я оце вперше зіткнувся з ним.
— А хто ж тоді вам сказав, що це гашиш?
— Пан Мерсьє.
Лукас підійшов до свого портрета і втупився в нього очима, крутячи в пальцях таблетку:
— Ви йому це показували?
— Ні. Я тільки говорив з ним про це.
— А точніше?
— Питав, що таке кіфі і гашиш.
— Ви сказали йому про Сі Омара, Базілю?
— Ні. Жодного слова.
— Ах, так, — усміхнувся пан Лукас. — Власне кажучи, ви не знаєте, чи ця штучка справді гашиш.
— Ні, я це знаю, — сказав Ота.
— Припустимо, — погодився пан Лукас. — Але, дорогий мій, я не маю з цим нічого спільного. Зрештою, що ви од мене хочете?
— Що я від вас хочу? — Ота розвів руками. — Я вже це вам сказав!..
— Хвилинку, — перебив його пан Лукас. — Тільки без паніки. Давайте вип'ємо, може, нам хоч після цього проясниться в голові. Хвилинку. — Він вийняв з буфета пляшку вермуту, дві чарки, пачку сигар та сигарет і зручно вмостився за столом. — Тепер у нас піде краще. Куріть і пийте, Базілю.
— Дякую, — мовив Ота і взяв сигарету. Але вона йому не сподобалася. Зате вино хоч ненадовго втамувало спрагу. — Куди я ще мав піти, як не до вас, мосьє, — почав він знову. — Не в поліцію ж! Сі Омар ставиться до мене цілком пристойно, допоміг мені…
— Ще б пак, — зауважив пап Лукас.
— Але я все одно не можу це так залишити! Можливо, моє сумління й справді надто чутливе до таких речей…
— Зовсім ні, — сказав Лукас. — Становище справді погане. Тільки який тут придумати вихід?
–. Я думав, що ви маєте на нього вплив, — сказав Ота. — До того ж у вас, мабуть, є досвід, зв'язки. Певно, ви змогли б його якось навести на розум, чимось йому пригрозити. Одно слово, зробити так, щоб він це покинув і водночас не мав ніяких неприємностей. Я б цього не хотів… Хай виробляє ліки, на цьому теж можна заробити.