— У Сі Омара Тазі.
— Ким?
— Механіком, — відповів Ота. — Але повторюю; це помилка, і я чекав…
— Хвилинку, — перебив його комісар. — Відповідайте тільки те, про що я вас питаю. Де ви взяли цей гашиш?
Ота мовчав. Сказати правду означало втопити Сі Омара. Не сказати правди означало втопити себе.
— Я ще раз вас питаю: де ви взяли цей гашиш?
— Я не знаю, чи це гашиш. Це ще не певно, — відповів Ота. — Саме тому я й чекав на пана Лукаса…
— Про це я вас не питаю! — гримнув комісар. Він узяв одне кружальце, зліпив з нього конус і, поставивши на стіл, запалив, як різдвяну свічку. Конус горів чадним полум'ям. Комісар закивав головою. — Це чистий гашиш. Ну що, признаєтесь нарешті, де ви його взяли?
— Так. На фабриці Сі Омара. Там його виробляють.
— Та що ви кажете! — здивувався комісар. Він дивився на чорну смужку диму, яка вилася вгору оксамитовою стрічкою, скручувалася на кіпці й тремтіла. — Отже, на фабриці Сі Омара. Ви усвідомлюєте, що висуваєте проти нього тяжке звинувачення?
— Так. Але я ще раз повторюю, що це велике непорозуміння…
— Гарне мені непорозуміння! — засміявся комісар. — Мовчіть, прошу вас, мовчіть! Виведіть його!
Двоє жандармів схопили його під пахви. Ота встав.
— Пана Лукаса! — закричав він. — Викличте пана Лукаса з ель-Вадіра! Він вам підтвердить!..
— Виведіть його! — заревів комісар.
— Пана Лукаса! — верещав Ота, коли його тягли геть.
Потім Ота сидів у камері, обхопивши голову руками, і його брав страх, хоч він і не боявся. Ні, ве боявся. Казав собі, що не боїться, що не повинен боятися, що не має чого боятися. «Пан Лукас прийде. Він не може не прийти. Все пояснить, і Сі Омара арештують, а мене випустять. Як тільки прийде пан Лукас…»
Увечері йому принесли юшку і хліб з котлетою. Юшка була смачна. Він чув жахливі речі про тюремну юшку, але ця була смачна. Котлета теж. І постіль була цілком пристойна, чиста, без блощиць і вошей. Все тут було добре…
Тільки б прийшов Лукас! Йому страшенно не пощастило…
Вночі Ота ворочався з боку на бік і намагався не думати про те, як йому, сердезі, не пощастило. «Так, це нещастя, але, на жаль, таке в житті ще трапляється. Я попав під звичайну облаву, і в цьому нема нічого дивного. Таке буває. Щось подібне сталося з поляком Янушем у Франції. Той теж попав під облаву, і в нього не було паспорта. А я маю паспорт!
Зате у Януша не знайшли гашишу!..
Та все це з'ясується, тільки-но прийде пан Лукас. Мабуть, йому в кав'ярні сказали, що мене забрала поліція, і він злякався. Або поїхав попередити Сі Омара. Це теж можливо. Сі Омар його друг, а в такій ситуації біжать насамперед до друзів; «Чим це ти тут займаєшся, дурню? Ану мерщій ховай усе, знищуй сліди! За хвилину сюди прийдуть з обшуком…»
Боже, якщо Лукас це справді зробить, що буде зі мною? Як я доведу, що взяв цю гидоту в Сі Омара, коли там нічого не знайдуть? Звичайно, Лукас підтвердить, що я ждав його, що ми тільки хотіли разом перевірити…
Ні! Лукас нічого не підтвердить! Якщо він попередив Сі Омара, то не поверне так швидко на 180 градусів і не зрадить його. Не скаже: «Так, Базіль надав мене з гашишем із Сі Омарової фабрики, ми хотіли дати його на аналіз…» Він ніколи цього не зробить!»
У цю хвилину Ота вперше відчув справжній страх. Щоб не збожеволіти, він мусив знов і знов повторювати собі, що Лукас не поїхав до Сі Омара, щоб застерегти його, побоявся встрявати в цю халепу.
«Адже він не такий дурний і захоче вибратися з цього, як і я!
Зрештою Сі Омара немає дома, а щоб заховати стільки товару, потрібен час.
Слава богу, що Сі Омара немає дома. І що Мустафа поїхав кудись вантажним автомобілем».
Ота трохи заспокоївся. Ця неприємна історія скінчиться погано хіба для Сі Омара. Аби тільки швидше прийшов Лукас!..
На другий день по обіді йото знову привели на допит. Комісар сидів за столом. По кокарді Маріанни знову повзала муха, а під Маріанною сидів пан Лукас.
Ота зрадів:
— Нарешті!..
— Тихо! — гримнув на нього комісар.
Пан Лукас, який, посміхаючись, підвівся, знову сів і по-змовницькому приклав палець до уст.
— Сядьте, — наказав комісар Оті. — Отже, ви запевняєте, що ви грек Васіліс Патрідіс, народилися тоді-то й тоді-то, там-то й там-то. Як випливає з вашого закордонного паспорта, ви проживали в Греції до кінця тисяча дев'ятсот двадцять п'ятого року. Це правда?
— Так.
— Гаразд, — кивнув головою комісар і повернувся до гіпсової Маріанни. — Мосьє Лукас, будьте ласкаві, скажіть що-небудь цьому чоловікові.