Ота витер руки об сорочку й підрахував свою готівку. Двадцять чотири франки й трохи дрібних. Нинішню ніч оплачено, отже, він міг тут переночувати ще двічі, і ще лишиться десять франків на харчі. Три з лишком франки на день — це означало, що він зможе їсти самий хліб, у крайньому разі купити ще шматок сиру чи риби… Але нічого не пити, ані краплі алкоголю, ані лимонаду!
Хтось повернув у дверях ручку.
— Хто там?!
— Віветта. Я принесла рушник.
Ота впустив дівчину. Вона підійшла до умивальника навшпиньках, наче боялася, що за стіною її почують.
— Як ти довідалася, що мені потрібен рушник?
— Чула, як дзюрчала вода.
— Ти підслухувала під дверима?
Вона ображено відвернулась:
— Тут якщо відкрутити кран, то чути в усьому домі.
— Он як, — здивувався Ота. — А мила у тебе немає?
— Зараз принесу.
Він подивився їй услід. На її голих литках танцювали бузкові тіні. Згадав, що спокійнісінько сказав їй «ти» і що це її анітрохи не здивувало. І його теж.
Дівчина повернулась із шматком якоїсь липкої, пахучої маси, до якої прилипли довгі чорні волосини.
— Мило моє, але я вам його охоче позичу.
— Дякую.
Він знову почав її розглядати. Полотняна сукня на ній висіла мішком. Явно була з чужого плеча, і дівчина не додумалася припасувати її до свого стану. Зовсім не красуня. Надто широкий рот і надто низьке чоло. Двоє великих очей, і в кожному — сама фальш.
— Чого ви так на мене дивитесь?
Він не знав, що їй відповісти. Щиро кажучи, навіть не знав, чого дивиться на неї взагалі.
— А може, ти мені подобаєшся.
Вона засміялася:
— Неправда.
— Ну гаразд, — сказав він. — Ти мені зовсім не подобаєшся. Тепер ти задоволена?
Дівчина мовчки повернулася до дверей.
— Стривай! — гукнув він. — Що за людина патрон? І та гладуха внизу?
— Вони обоє непогані.
— Але люблять грошики, еге ж?
— А хто їх не любить?
— І ти теж?
Вона знизала плечима:
— Il faut vivre. Треба якось жити.
— Це правда, — погодився Ота. — Il faut vivre. Можеш іти.
Вона попрямувала до дверей, але нараз обернулася.
— Замикати двері не обов'язково, у вас все одно нічого нема. Хіба гарні кучері.
Дівчина показала Оті язик і зникла. Як пустунка. В ній було щось дитяче… або навіть дикунське… Важко сказати, в усякому разі, щось незвичайне. «У мене нема нічого, хіба гарні кучері. Це добре. Тільки за них мені ніхто нічого не дає…»
Ота вийшов у коридор. Вбиральня була в жахливому стані, зливник не працював уже, мабуть, рік. «Усе занедбане. Чому вони нічого не полагодять? Певне, хочуть якнайшвидше забагатіти і гайнути додому, як їхній попередник із Страсбурга».
Ота став перед дзеркалом і провів долонею по підборідді. Ще не дуже заросло… За стіною хтось ходив, — чути було, як порипував один черевик. Рип… стук… рип… стук… Наче годинник, у якому щось заїдає. Ота ліг на ліжко і втупив очі у відчинену шафу. Рип… стук… рип… стук… Таке враження, ніби у цього рипливого чоловіка тільки одна нога, ніби це інвалід. Але чому він весь час ходить? Через нього не можна зосередитися, в голову не приходить жодна путня думка; не чути нічого, анічогісінько, тільки: рип… стук… рип… стук…
Ота лежав, розплющивши очі, й не міг думати ні про що, крім цього клятого порипування. Була хвилина, коли він уже встав, щоб постукати в стіну й закричати: «Прошу вас, сядьте або хоч скиньте черевики!» Але не наважився цього зробити, а потім уже й не хотілося, щоб порипування припинилося. Воно трохи відвертало його увагу. Помагало прогнати неприємні думки. Він лежав, паче у півсні, й дивився, як тінь відчиненої шафи видовжується на стіні. Потім цей чоловік за стіною кудись пішов, перестав шкутильгати й рипіти, а Ота лежав і думав про те, що не бачить руху тіні, хоча вона росте, видовжується. Як росте у нього, Оти, гарне волосся, за яке ніхто не дасть ані франка.
Коли посутеніло, він устав і побіг купити собі чогось на вечерю. В коридорі було темно — певно, в них і світла не було — і, замість відчинити двері на вулицю, він ускочив до пивниці. Огрядна жінка сиділа на тому самому місці, в тій самій позі, що й пополудні; хазяїн згорбившись стояв за стойкою і давав щось худорлявому чоловічкові в береті й з чорними бакенбардами. Коли грюкнули двері, вони здригнулись і обернулися.