— Нащо? — запитав Ота упалим голосом. — Документами я це вам не полагоджу.
— Я повинен знати, що ви за один. Я не можу…
— Ми не можемо будь-кого впускати в свій дім! — докинула жінка. — Тут аж кишить злодіями й дезертирами. У цій країні…
— Цить! — гримнув на неї хазяїн. — Документи я візьму як заставу.
— Нащо? — запитав Ота.
Хазяїн розвів руками.
— Для певності! Тут дуже багато вештається таких, що хотіли б задурно наїстись і виспатись, а потім накивати п'ятами й залишити після себе ще гірше свинство, ніж було! Ну, то як, маєте документи чи не маєте?
Ота помалу допив тепле пиво.
— Не маю, — відповів він. — Але я відремонтую вам тут усе за п'ять франків на день…
— Забирайтеся геть! — вереснув хазяїн. — Швидко! Розплатіться за пиво і забирайтеся геть, поки я вам не допоміг!
— Тільки спробуйте! — буркнув Ота, але все-таки підвівся.
Знову всьому кінець. А втім, він не дуже й дивувався. Людина до всього звикає. Кинув на стіл останніх десять франків. Хазяїн згріб їх у шухляду й замкнув на ключ.
Ота зціпив зуби.
— Мені належить здача! Дев'ять франків. Я випив тільки пиво!
— Дуля, — сказав хазяїн. — Ви ще наймали й номер.
— За нього я заплатив вам учора! Сім франків, ви що, забули?
— Дуля, — повторив хазяїн задоволено. — Ну то й що з цього? Номер коштував сім, поки я думав, що у вас є документ. А так — п'ятнадцять. Сім ви дали вчора, вісім доплатили сьогодні. Ось вам франк здачі. — Він кинув на стойку монету.
— Ви… — Ота затнувся. — Ви!.. — Кулаки його мимохіть стиснулися, але між ним і хазяїном була стойка, повна пляшок, і це було щастя. Він не міг ударити. — Ви злодій!
На цьому все скінчилося. Ота взяв франк і вибіг, щоб опинитися надворі раніше, ніж його охопить нова хвиля люті, ще небезпечніша. Завіса із скляних кульок розскочилася, наче вона була з води.
Вулицею саме йшов араб у старому європейському піджаку, на ногах капці, на голові тюрбан з незліченних чорних мотузочків, у руці каністра. Мабуть, він збирав стебельця для свого гніздечка, яке зів'є в Бідонвіллі. Ота супроводив його очима, аж поки той почав розпливатися в сутіні й перетворився на обрис із великою крапкою замість голови й тонкою лінією тіла, а потім на крапку з комою. Відтак Ота розслабив кулаки, радіючи, що не наважився вдарити хазяїна й не відрізав цим собі шлях назад. Знову одхилив завісу.
— Патроне, — сказав він, важко дихаючи, — залиште мене тут, дайте харчі, п'ять франків на день, і я полагоджу вам навіть холодильник.
У ранковій сутіні Ота знову стежив за шафою, схожою на скаліченого птаха, який не може згорнути одне крило. Вставши з ліжка, він підняв з підлоги папір, у якому Віветта принесла шинку, згорнув його й засунув під дверці шафи. Дверці не відчинилися. Він полегшено зітхнув, наче здобув хтозна-яку перемогу.
І справді, вся кімната раптом змінилася, побільшала. Оті здалося, що тепер змінилося геть усе. І до певної міри це була правда. Він виспався на тій самій постелі, що й учора, але платив за це вже працею своїх рук. Не тим, що витиснув на пароплаві з Монді Перрейри, а тим, що заробив тут, у Марокко. Власне, тим, що ще заробить, бо від сьогодні тільки почне працювати. Одержить харчі, житло і п'ять франків на день. Це мало, але це тільки початок. Харчі, житло і п'ять франків на день; правда, їх він одержить аж тоді, як упорається з роботою. Та коли це буде? Він пообіцяв хазяїнові, що найпізніше через п'ять днів, проте хтозна. Можливо, це затягнеться, з'явиться щось нове..: Хазяйка може ще бозна-що придумати, коли побачить, який чехословак майстер. Все зрештою залежить від неї, хоча хазяїн і стріляє в неї очима і гримає: «Цить!» Останнє слово завжди за нею. «Без неї і її останнього слова мене патрон, мабуть, не взяв би, хоч видно було, що холодильник для нього означає більше, ніж щось інше… Так, усе залежатиме від того, чи вдасться мені полагодити холодильник. Отож треба починати з холодильника, нічого не вдієш. Але як мені його все-таки полагодити? Я ж у цьому нічогісінько не тямлю!»
Ота перевернувся в ліжку, подивився у вікно, на зелене, як горошок, небо і почав пригадувати все, що знає про холодильники. «По-перше, це електромотор і компресор, який надає руху цій штуковині; якби причина була в моторі, то це не така вже й велика проблема, хіба що згоріла б обмотка. Але це навряд, бо тоді не впорався б і сам господь бог, довелося б перемотати обмотку… Крім того, там є холодильний агрегат з якимись хімікаліями, і це для мене заковика, тут я нізащо не дам собі ради… І нарешті — пристрій, що вмикає мотор, коли температура в холодильнику підвищується, і знову вимикає його, коли вона достатньо знизиться. Звичайний вимикач, керований термостатом. Тільки на термостатах я теж не дуже розуміюся, це досить делікатна річ, звичайно, з двох металів; один метал, нагріваючись, прогинається чи розтягується більше, другий менше, вмикається контакт, і мотор починає працювати…