Добігло кінця моє останнє карпатське танго – танець шаленої пристрасті із сивиною на скронях. Вона поїхала, а я не стримував. Не хочу, щоб мій егоїзм укупі з різницею у віці колись зробили її нещасною. Самотність, якої я прагнув іще тиждень тому, уже не тішить, а починає обтяжувати. Дотягую й підганяю свій тин із такою завзятістю, ніби від нього залежить порятунок цілої планети. Та робота до сьомого поту ніяк не гамує тугу за Юлею.
– Не треба вона тобі, – стиха промовляю сам до себе знову й знову та укріплюю огорожу. – Не тре-е-е-ба-а-а! – волаю на всю горлянку, та підсвідомість не хоче того розуміти й не відпускає дівчину із серця.
Спересердя кидаю своє поле конвалій і рушаю до хати. Годі ілюзій. Що, собаки на трьох лапах не виживають? Нічого, бігають, ще й інтерес до життя мають. Трьох точок математично достатньо для площини. Робота, друзі, діти – обійдуся без кохання. От мій надкушений життям варіант вітрувіанської людини. Я приїхав за ним сюди, щоб тут, на землі своїх предків, і здобути усвідомлення цього, і взяти силу, щоб прийняти це. Мушу скинути стару шкіру й наростити нову. Краса й свобода не для мого віку на порозі старості. Свобода, якої я так прагнув для себе й своїх коханих, примхливо обійшлася зі мною. Схоже, тепер я роблюся взагалі вільним від усього, і неважливо – поганого чи доброго. Болячки, досвід і знання стають для колишніх ідеалів уже путами. Це відчуття, коли людина ще не розтулила рота, а ти вже знаєш, що зараз почуєш від неї… Чим закінчаться книжка, фільм, черговий скандал у суспільстві. Усі стають надто передбачуваними. Це те, чого я прагнув у молодості й що так закриває мою душу тепер. Де те чарівне джерело, що знову наповнить мене здивуванням, пристрастю, цікавістю до світу? У зародку я, як і всі, був рибкою, ящіркою, потім – безпомічним кенгуру, грайливим кошеням, левом… Та ким я тільки не був у своєму житті! І до сьогодні не знаю, чи правильний мій вибір. Чи є я тим, ким хотів стати? Чи досягнув межі того краю, куди йшов?
Настав час перетворитися на дерево, тихе й байдуже, здатне лише спостерігати ігри світу й спокійно чекати свого кінця. Не хочу бути деревом! Треба боротися! Чи не треба вже? Кляті вагання старого й тому занадто розумного егоїста в суперечці з тінню молодого альтруїста. Моє апокаліпто тривалістю в життя. Я просто йду по горах, які будую собі сам. Клята передбачуваність. Вона спинила мене… Чому я той, хто все життя допомагав Богові робити щасливішими й досконалішими когось, не можу зробити таким себе? Настав час знову прислухатися до самого себе.
Галявина одкровень зустрічає мене світлом, легеньким вітерцем і спокоєм. Вона центр усесвіту. Космічні звуки дримби женуть мої думки хвилями над світом. Молочна хмарина неквапно заходить на Пікуй і дбайливо навішує на гору напівпрозору фіранку туману. Маю все, про що мріяв замолоду: свободу, друзів, гарну роботу, гроші – усе-усе стало дійсністю. Натомість дійсність дитинства – недосяжними зорями. Під сузір’ям Південного Хреста я знайшов свободу, я навчився творити красу. Та, здається, цієї свободи в мене забагато. Чи, може, вона не має меж? Не знаю.
– Ку-у-уди-и-и йти-и-и?.. – дзвенить довгим запитанням мій чаклунський інструмент. З білого туману неквапно виходить Микола. Він молодий і всміхнений.
– Привіт, Андрію. – Сідає неподалік. – До свого кохання йди. Воно найголовніше в цьому світі.
– Не зупиняйся, сину. – Тато виглядає щасливим. – Рух – то життя…
Я чомусь зовсім не дивуюся їхній появі. Торкаю щемливу струну далі – боюся, що коли перестану, то вони покинуть мене.
– Шукай нову вершину там, де тобі буде добре, Андрійку… – виринає з прозорого полотна моя маленька Ба. – І вона кохає тебе, – додає, радісно всміхаючись.
Заплющую очі й уперто торкаю струну. Дякую вам, Карпати… Спасибі, добрі духи моєї пам’яті…
– Андрію, щастя моє мольфарське… – м’який голос Юлі звучить десь зовсім поруч.
Розплющую очі: моя кохана усміхнена й щаслива. Вона напрочуд вродлива в цій лляній вишитій сорочці. Зриваюся й обіймаю її.
– Ти добре подумала? – шепочу, дивлячись у вічі.
– Так. Іще задовго до того, як пізнала тебе, – відповідає твердо й спокійно, відкинувши пасмо густого волосся.