Через день поріг кабінету з таємним кодовим замком переступив і я. Звичайна кімната зі стелажами під самісіньку стелю. На них величезна кількість папок. Моя вже лежить перед Цербером.
Пам’ятаю настанову Віктора: «Ти тільки в очі йому не дивися. Домінантні самці того не люблять. Ти, Андрію, звісно, домінантніший, але там його територія…» Погляд спиняю на красивому сучку в поверхні стола перед собою. Довго мовчимо обоє. Цербер спідлоба вивчає мою міміку. Я натягнув маску байдужості й тримаю паузу.
– Владлен Вікторович мене звати, – порушує тишу чоловік-бульдог.
Стримано киваю головою. У голові проскакує: «Невже батьки від самого народження готували його до цієї собачої функції? Це ж треба бути ідейним фанатом настільки, щоб дати дитині таке ім’я – Владлен, Владімір Ленін… Ти точно син придурків. Побачимо, куди відкотилося яблуко від яблуні…»
– То що, Андрію, як у вас, без п’яти хвилин дипломованого радянського лікаря, справи? – наче насолоджуючись своїм голосом, питає Цербер.
– Дякую, добре мої справи, Владлене Вікторовичу.
– Так-так… Це ви так думаєте, Андрію. – Витримує довгу паузу. – А я думаю, що справи ваші, м’яко кажучи, о-йо-йо-й… – дивиться в папку, шурхотить аркушами. – Грішків за собою не відчуваєте?
– Та грішки у всіх є, чому ж, – спокійно відповідаю. Бачу в папці стос паперів, написаних різними почерками. Невже доноси?
Кадебіст кидає на мене кілька швидких поглядів. З хрускотом розминає пальці. Нагадує тигра перед стрибком.
– На що ви натякаєте, Зайчук? Ви що, знаєте щось таке, що може зменшити вашу провину? Чи хочете повідомити про когось органи держбезпеки?..
– І в чому, по-вашому, моя провина, Владлене Вікторовичу? – Мій голос спокійний. Я впевнений, зі звичним усміхом.
Це дратує Цербера. Собаки не люблять усмішок: у їхньому тваринному світі це вищир, демонстрація суперникові сили.
– Я б на вашому місці не сидів тут із виглядом незайманої дівиці. Почнімо з того, що ви причетні до крадіжки колгоспного майна. – Вичікувально дивиться на мене. Трохи згодом продовжує: – Працюючи в студентському будівельному загоні, ви пішли проти волі Ігоря Кіндратовича й вкрали колгоспних гусей. Правда це? – Двома пальцями виймає з папки й підносить над столом списаний кострубатим почерком аркуш.
– Правда. Ми хотіли їсти. А Ігор Кіндратович про нас не дбав.
– Ну-у, це все ваші наклепи й намагання виправдатися. Ігор Кіндратович – перевірений член партії. Дуже багато робить для інституту й всіх нас. Тож світить вам тюремний строк. Та ще й не один… Бо, по-друге, ви однокласник Вергун Тетяни. Я знаю, що ви користувалися її послугами як валютниці. Так?
– Ні, не так, – спокійно заперечую.
– О-о-о, та в нас така тактика цікава… Заперечувати очевидні речі… – Цербер встав. Походив по кімнаті. Постояв, дивлячись у вікно. Поспостерігав за мною у вузеньке дзеркальце на віконній рамі поруч. Розвернувся й хряснув кулаком по красивому сучку стола переді мною: – Брешеш, сука…
Раптово спокійний та інтелігентний на вигляд чоловік перетворився на брутальну сволоту.
– Ти, засранцю сільський… Думаєш, потрапив сюди за протекцією й можеш зі мною так говорити?! Ні-і-і, так не вийде… Ні в тебе, ні в тієї хвойди арабської, твоєї однокласниці…
– Вона не хвойда, – спокійно вставляю репліку.
– О-о-о, так, так… Бо ти ж знавець хвойд, – бризкає слиною прямо мені в обличчя Цербер. – Ізабель Корадо – персональна проститутка сільського мачо…
Не знаю, яка сила підняла мене зі стільця й змусила завалити кулаком прямо в пику бридкому Церберу. Кадебіст схопився за обличчя й перелякано відсахнувся. Я попрямував до дверей. Цербер оговтався й почав вигукувати навздогін погрози:
– Та ти, сука, у мене організатором валютчиків підеш! Розмотаю так, що всі твої дружки з тобою полетять з інституту… Та твоя родина в тайгу до ведмедів поїде…
Це було занадто. Я розвернувся вже від самісіньких дверей. Цербер дістав іще один удар. Він перелякано затулився руками й заціпенів.
– Ти мою родину не чіпай. Не ті часи, зрозумів? А зробиш щось – пожалкуєш. Я терплячий. Знайду тебе. Не стане тобі місця на землі…
Я пішов до виходу. Ззаду почулося якесь металічне клацання. Я рвонув двері й опинився в коридорі. Куля застрягла з протилежного боку дверей.