Мій шеф – стоматолог поважного віку Єфим Єгорович, його всі називають Є. Є. У нього уважний погляд, спокійна вдача й дуже добра усмішка. Щоправда, я бачу її дуже рідко: Є. Є. зазвичай стриманий і зосереджений. Під кабінетом сидять мої пацієнти. Я в білому халаті, бормашинка підключена, інструменти розкладені по лотках. Медсестра намотує із сотню невеликих ватних тампонів, поправляє кактуси на підвіконні. У стоматологічних відділеннях інші рослини не витримують стогонів і страху пацієнтів – в’януть. Моє людське співчуття теж мусить трансформуватися в стан кактуса: маю слухати й уперто робити своє. Єфим Єгорович спускає окуляри на носа й урочисто киває головою. Прийом розпочинається. Для мене стало відкриттям те, що люди не спішать до стоматолога. Карієс накидає чорну павутину на зуби швидко й агресивно, відкриваючи шлях до інфікування інших органів. Люди роками безрезультатно лікують серце, шлунок, нирки, зовсім не думаючи, що слід розпочинати із зубів. Випивають тисячі мікстур, пігулок від доброї сотні хвороб, скаржаться близьким на біль, шамкаючи чорним чи беззубим ротом. Усе одно це їм видається легшим і прийнятнішим, аніж витримати повільні оберти вітчизняних стоматологічних установок. Та й слова «Потерпіть, іще трішки» найбільш уживані в усіх стоматологічних кабінетах країни. Страх перед зубним болем уже, напевно, закріпився в генах: до початку двадцятого століття не існувало анестезії. Багатії могли купити собі опіум, а от для бідних застосовували фізичне утримування. Навіть сьогодні Єфим Єгорович, дивлячись, як хвицає й здригається молодик у мене в кріслі, не витримує:
– Рауш-наркоз тобі б підійшов, хлопче…
Парубійко кліпає очима й шепелявить:
– Наркошшш?.. А даєте?
Я стримую сміх:
– То поганий наркоз, він вам не підходить. Ви ще трохи потерпіть… Канал уже майже відкритий. Зараз покладу всередину миш’як – і днів за два ви забудете про біль.
Якби хлопець почув, що таке отой рауш-наркоз, то дременув би так, що тільки п’ятки б блимнули. Колись для знеболення пацієнта били по голові через дощечку спеціальним дерев’яним молотком. Людина непритомніла, а лікар спокійно працював над зубом. Сьогоднішнє знеболювальне не дуже далеко втекло від середньовічного – це новокаїн. Тримає недовго, шкідливий і підходить не всім. Та це офіційне доступне знеболювальне в нашій країні. Країна безкоштовної медицини не може дозволити закупляти деінде у світі щось інше, більш якісне й дороге, на мільйони зубів. Навіть зірки вітчизняного кіно не завжди мають ідеальну усмішку. Сцени, де достатньо було б красивої усмішки, як в Алена Делона чи Мерілін Монро, замінюють каскадом примітивних фраз і надуманих емоцій.
Подейкують, що саме красива усмішка посприяла вибору космонавта номер один. Юрій Гагарін демонстрував типове обличчя радянської людини, щасливої й усміхненої від народження. Зуби першого космонавта – далекий і недосяжний ідеал, як і космос. Напевно, половина населення в нас носить залізні протези, здатні налякати й відштовхнути. Вони, як і одяг, просто функціональні. У роті вони чорніють і дають постійний металевий присмак, який передається навіть за поцілунку. Краса? До біса. Тому краще не всміхатися: у сутінках сталеві протези нагадують беззубе провалля. Слова «серйозний» і «усміхнений» – антоніми в нашій країні. Будівництво комунізму – справа серйозна. Без жартів та усмішок. А жувати можна й сталевими протезами. Проте країні мільйонів в’язнів цікавіші й ближчі інші стоматологічні вподобання. Злодії в законі й тюремні авторитети мусили чимось виділитися серед сірої маси ув’язнених у місці, де неможливо було чимось виділятися. Наколки – це, звісно, потужний пласт інформації про власника, але то ще треба роздягнутися… У холодній камері це не завжди виходить, та й довго… А от єдина крива усмішка – і блиск золотої фікси моментально сигналить, хто є хто в малому просторі… Ось і сьогоднішня моя пацієнтка стала жертвою тюремної моди. Чорнява красуня з незрівнянною усмішкою просить поставити золоту коронку на цілком здоровий зуб. Я переглядаюсь зі своїм наставником. Є. Є. з жалем дивиться на красиві зуби.
– Панянко, та такі зуби, як у вас, у стоматології вважають ідеалом краси: і прикус, і форма… І не потребують вони лікування. Не радив би я вам того.
– Єфиме Єгоровичу, це питання мого особистого щастя, – благає дівчина. – Мені так це подобається! І кавалерові моєму теж… Мама свою обручку віддає, аби тільки зуб був. Ви ж знаєте теперішніх наречених…
– Та знаю, – скрушно зітхає лікар. – Сам такого придурка вдома маю. Дівка на виданні, варта уваги, повинна мати хату, автомобіль і золоту коронку…