Бельєза – естетика краси тіла. Тієї, на яку благословляє велетенська статуя Христа на найвищому пагорбі Ріо. Він тут не звична для Старого світу смиренна жертва за всі гріхи людства. Велетенський Ісус стоїть у позі вітрувіанської людини. Це гімн людині з часточкою Бога всередині. Символ віри й захисту нагадує ще й величезного птаха, готового злетіти. Чи ступити на нову вершину… Ріо – місто, благословенне Богом і небом на пошук краси та гармонії. Південний Хрест над ним підсилює магію місця.
Моя нова робота неймовірна. Новий космос, пронизаний суцільними відкриттями – медичними й психологічними. Поки тобі не виповниться тридцять, запитання «Скільки тобі років?» тут ставлять хіба що під час приймання на роботу. А потім вік наскакує на тебе, як іспанський тореадор – на бика, і починає дошкуляти запитаннями-уколами… Узагалі-то, запитання щодо віку зароджуються не так у голові людини, як у тих, хто її оточує. Вони спочатку погано закамуфльовані: «Твоє обличчя… Ти погано спав (спала)?.. Ти колись мені не заважала (заважав) на сидінні поруч із водійським… Здається, нам потрібно придбати ширше авто… Чому ти більше не одягаєш оту червону сукню (отой кашеміровий костюм)?..» Потім приходить болісне усвідомлення того, що гарний новий одяг, придбаний із надією схуднути, став іще тіснішим… Поступово надія поєднатися з ним у розпачі розчиняється за твоїм віддзеркаленням, а бажане вбрання навіки зникає в утробі шафи чи найближчого смітника…
До психічних екзекуцій штовхають вікові зміни шкіри й перемога жирової тканини в співвідношенні з м’язовою. Чверть маси в навіть не дуже повних жінок становлять жирові відкладення – так матінка природа забезпечила надійний захист функції продовження роду. Чоловікам із цим поталанило набагато більше, хоча правильніше буде уточнити – «колись». Від початку еволюції жир вправно виконує роль енергетичної комори людського організму: їжі мало – комора віддає з ближніх закутків – обличчя й шиї, це пункти швидкої енергетичної допомоги. Там команду на вихід дають особливі бета-рецептори. Вони приносять першу жертву голоду й прикривають спокій надійніших довготривалих запасів на животі, стегнах, спині. Якщо колись не таланило вчасно роздобути мамонта, а тепер почути чиєсь чи власне осудливе зауваження про набуття схожості з біг-маком, починаємо провокувати до спалювання свій золотий запас. Та от біда: на службі в нього вже альфа-рецептори, які набагато повільніше за бета змушують жирові клітини недоторканного запасу виконувати накази. Повільний рух крові в закутках комори стає їхнім союзником. Усі жирові клітини такі схожі на нас! Вони копіюють нашу фінансову поведінку: кошти, що маємо в гаманці на щодень, витрачаємо легко, та навіть подумки не наближуємося до святая святих – таємної депозитної скриньки в найнадійнішому банку. Та на те, щоб здійснити фінансове святотатство, потрібне лише наше рішення. А от жирові депозити… Вони на диво вперті й живуть окремо від головного мозку. Вони швидше доведуть його до сказу, аніж підкоряться. Зі сховку їх не дуже успішно виганяють навіть дієти й тривалі заняття спортом. Радше навпаки. Наші запаси поводяться, як люди, що зазнали вимушеного голоду: хліб – під подушку, крупи – у банку аж до пліснявіння, мистецтво консервування довести до досконалості, і нічого не віддавати!
Сьогодні вперше асистуватиму лікареві Сілві під час операції з абдомінопластики. Через скло у дверях бачу нашу пацієнтку. Вона доволі висока як для колумбійки.
– Маємо все зробити на найвищому рівні, – стишено говорить і смішно рухає густими бровами дон Алваро. – А то приїде її чоловік чи хтось із його мафії й зробить безплатну операцію нам. – Змовницьки мені підморгує й колобком закочується в палату.
– Моє шанування, сеньйоро Кармеліто! Усі зірки сьогодні найсприятливіше склалися для вас.
– Маю надію, що й для вас, сеньйоре лікар. – Повна чорнява жінка, схоже, не дуже хвилюється, але її відповідь несподівано криє в собі цікавий підтекст для лікаря Сілви.
– О, звісно. На місто Ріо й на нас іще й сам Бог руки поклав, – віджартовується мій шеф. – А це мій асистент, сеньйор Андре.