– Люблю відвертих людей, а відвертих жінок – особливо, – захоплено говорить мій шеф. – Але мушу й з вами бути чесним: ви не боїтеся померти через таку кількість операцій? Ваше серце не настільки міцне, ми про це вже говорили…
– Лікарю, любий… Ви хоч і медик, та все ж чоловік. А більшість із них, пробачте, сексисти. Ви, як і всі, бачите в мені насамперед жінку. Я ж почуваюся не так жінкою, як… Як просто людиною з метою поза статевою належністю, розумієте? Знаю, знаю, що ви хочете мені зараз сказати… – скидає на мене поглядом і застережливо піднімає долоню Дженніфер. – Так, я ще зустріну свого чоловіка, мені лише двадцять чотири. Але я не збираюся залежати від нього фінансово. Ні-ко-ли. І я ненавиджу гендерний поділ. Та якщо для того, щоб просувати свою справу у світі, треба мати гарну зовнішність, я зроблю все для цього. Нехай краса першою стукає в душі співрозмовників. А мої ідеї легше просуватимуться дорогою, намащеною чарівним маслом ефекту першого погляду… Ну, а якщо ваш сумний прогноз справдиться, то я помру щасливою й вродливою.
– Ну що ж, готуватимемо вас до операції, – зітхає й усміхається лікар Сілва.
Не знаю, на якому етапі еволюції людина змінила стереотипи статевої поведінки, властиві всьому тваринному світу. У всіх тварин самці – красені, а самиці непоказні, просто ніякі. Його призначення – сподобатись, Її – вижити й довести до пуття потомство. Розкішна грива виділяє лева. Її величина затьмарює все інше. Левиці це подобається. Аж до самозречення в ім’я краси того, хто стане батьком її дітей, аж до готовності померти на полюванні. Купа самиць годує неробу, що в тіні баобаба ліниво спостерігає за приготуванням свого обіду. Павичі розпускають вигадливі хвости перед миршавими павами. Райські птахи виробляють чудернацькі танцювальні па перед своїми непомітними дівчатами. Він завжди більший і гарніший за Неї. Щоб сподобатися Їй. А не навпаки… Лише чорна темрява здатна показати істинну сутність речей. Там, у холодній пітьмі океанських глибин, самець морського вудильника зменшився до мікроскопічних розмірів і навіки вріс у тіло розкішної хижої й вигадливої рибини. Чоловіча функція всіх тварин світу сконцентрувалася в жалюгідний виріст на тілі богині продовження роду. Крапку в призначенні самців ставить хрумкіт павучихи чорної вдови. Стати обідом для дружини – останнє призначення павука.
Біологічно люди – тварини. Та все ж боги тваринного світу. А в богів життя геть інакше. Краса – найсильніша струна світу емоцій. Мені дозволено змусити її звучати. Спасибі тобі, доле… Бажання бути молодим – цілком природне. Милувати око собі й людям. Від зміни зовнішньої до виникнення добрих і гарних думок усередині. Хоча й не все так однозначно тут. Для усунення зморщок, цих підлих зрадників біологічного віку, застосовують ботулотоксин, або ботокс, – засіб, що блокує нервові закінчення мімічних м’язів. Ін’єкції знижують їхню чутливість. Відмирає міміка – послаблюється зв’язок нервових закінчень із мозком, що призводить до збіднення емоційної палітри. Менше всміхаємося – мозок дістає менше сигналів про те, що життя чудове… Дивно, та натомість виходить замкнуте коло: коли ми нещасливі, зморшки з’являються особливо інтенсивно. Тож проблеми краси позначаються на внутрішньому житті. Психодерматологія – наука, що має органічний підхід до зв’язку краси й психіки. Пам’ятаю цікаві слова своєї першої пацієнтки:
– Краса душі? Не зараз… Я теж буду розповідати своїм онукам про красу душі. Але я хочу впізнавати в їхніх очах, губах, носі риси обличчя своєї коханої людини. Не тієї, випадкової, що звернула на мене увагу. А тієї, на яку звернула увагу я…
Напевно, це відлуння далеких генів тваринного світу. А може, протест… Надто довго жінка була приниженою. Хоча чому «була»? Досі є, на жаль. Світ людей змінюється. І, думаю, у напрямку краси, добра й гармонії з довкіллям. Люди хочуть бути молодими й вродливими. Я перебуваю на передньому краї боротьби за красу тіла й душі. І улюблене місто Остапа Бендера Ріо-де-Жанейро – центр розвитку ідей удосконалення людства взагалі.
Сьогодні – день велосипеда. Авто заборонено, стоп! Надто багато вас, шкідливих, розвелося. Бразильці це вчасно зрозуміли: у фаворі автомобілі на спирті з цукрової тростини й багато велосипедів у містах. Їду додому в широкому потоці всміхнених велосипедистів. Нема звичних стінок, що відгороджують від інших. Охоплює відчуття єдності зі світом. Велосипед несе мене повз чергову фієсту Ріо. Вуличний фестиваль блюзу. Чисте джерело, що вихлюпнуло на поверхню джаз і рок-музику, сьогодні загальмувало міський поспіх багатомільйонного мегаполіса й зібрало юрми вдячних шанувальників. Колоритні музиканти й співаки з не менш колоритними столітніми піаніно, саморобними гітарами-артефактами із сигарних коробок і саксофонами дарують глядачам проникливі мелодії з африканським чорним корінням і кроною переплетених емоцій різнокольорового світу. Ці звуки бринять у моїй душі незрозумілою ностальгією й сумом за сім’єю. Ще менш ніж рік – і ми зможемо бути разом. Увечері вирішую поспілкуватися з рідними по скайпу.