Я можу розповісти лиш те, що бачив сам: це була одна з найбільш дивних речей, свідком якої я коли-небудь був. Я побачив, як ота світлова куля спершу просвічувалась крізь її щоки, потім помандрувала далі вниз по горлу й у шлунок, де тіло наче почало вбирати ту кулю в себе та гасити її, поки, нарешті, якраз коли кроки добралися до дверного отвору, вона не згасла повністю. Темрява навколо нас була така густа, що, коли двоє чоловіків заповнили собою дверний отвір та спрямували свої сліпучі ліхтарі вглиб кімнати, пітьма, здається, простягнула до них свої крила та огорнула їх собою. Промені ліхтарів стали завтовшки з голку, і напівсліпі чоловіки зайшли до кімнати, спотикаючись; один, сподіваючись, що ліхтар від цього стане світити краще, ударив ним кілька разів собі об руку, а другий говорив по рації, що потріскувала.
— Об’єкти знаходяться на шостому рівні. Повторюю, на шостому рівні.
Ми стояли без найменшого шуму, втиснувшись спинами в стіну і не насмілюючись навіть дихати. Оповиті темрявою, ми настільки добре були заховані, що в якусь мить я реально подумав, що вони можуть нас не знайти. І вони могли й не знайти, якби не одна штучка.
Мій телефон. Він був поставлений на вібрацію, але, навіть обкладений речами десь у глибині моєї сумки, він створював шум — крихітне таке дзижчання, яке миттю нас видало.
Усе, що сталося потім, розгорталося з неймовірною швидкістю. Обидва чоловіки впали на одне коліно. Слова «позиція для стрільби!» промайнули в моїй голові в ту ж мить, коли Нур несподівано видала гортанний рик, і світло, яке вона тримала в себе в шлунку, зі швидкістю кулі підскочило до горла та вирвалося з її рота в напрямку тих двох чоловіків, наче вибух, який був схожий — навіть при тому, що я відвернувся та замружив очі, — на тисячу фотоспалахів, задіяних одночасно. Я відчув хвилю жару. Далі я почув, як чоловіки скрикнули та попадали. Коли я знову розплющив очі, кожен дюйм кімнати буквально квітнув яскравим білим світлом, а чоловіки лежали на долівці, закривши обличчя.
Ми вже збиралися проскочити повз них із кімнати до коридору, як почулися ще чиїсь кроки. І з коридору до нас влетів іще один чоловік. У нього був пістолет, і той чоловік збирався стріляти, але Бронвін кинулась на нього, схопила за плечі та, коли його пістолет випав, пожбурила стрільця в дальню стіну. Його тіло з гуркотом пробило стіну наскрізь, здійнявши в повітря хмару цементного пилу, яка змішалась із рожевою хмаркою крові. Від здивування на губах у Нур застигла ідеально кругла літера «О», і, поки вона переводила погляд від дірки в стіні на Бронвін, ми встигли прийти до тями та полізли в пролам.
З іншого боку діри, за розчавленим тілом чоловіка, була кімната, залита денним світлом, а за нею були сходи. І ми, кожні кілька кроків роблячи круті повороти, рвонули ними в запаморочливому темпі вниз, поки не спустились із шостого поверху на перший. Бронвін несла Ліллі на плечі. Далі, не збавляючи темпу, через якусь діру в паркані ми вилізли в якийсь завулок та опинилися за межами будмайданчика, потім, навіть не озираючись, пробіглися паркувальним майданчиком якогось складу та забігли в інший провулок. І ми постійно прислухалися до шуму вертольота, який потроху ставав дедалі тихшим і тихшим — і так, поки нам не довелося зупинитися, щоби перевести подих.
— Думаю… думаю, напевне, ти вбила того хлопця, — сказала Нур Бронвін, вирячивши очі від задишки.
— У нього був ствол, — відказала Бронвін та поставила Ліллі на ноги. — Якщо ти направиш ствол на моїх друзів, я вб’ю й тебе. Таке… — вона витерла свій блискучий від поту лоб та зітхнула, — таке правило.
— Хороше правило, — сказала Нур. Потім повернулася до мене: — Пробач за те, що я сказала. Про те, що, може, ви їх навмисне привели.
— Усе окей, — запевнив я. — Я б на твоєму місці, можливо, теж нам не повірив.
Потім Нур підійшла до Ліллі та взяла її за руку.
— Усе добре, Ліл?
— Трохи потрусило, — відповіла Ліллі. — Жити буду.
— Нам треба забратися звідси якнайдалі, і швидко, — сказала Емма. — Який найшвидший спосіб?
— Метро, — відповіла Нур. — Станція за квартал звідси.
— А як щодо машини? — запитав Єнох.
— Тепер машину вони вже знають, — відповів я. — Ми повернемось за нею пізніше.