— Сісти! — гаркнула вона та почала скидати із себе ляльок.
Ми автоматично сіли на підлогу. Я почув, як застогнала Бронвін: біль у неї, напевне, посилився.
— Я не казала, що можна шуміти! — вигукнула дівчинка. На ній була бавовняна нічна сорочка та жовті вельветові брюки, схожі на ті, що носили в 1970-х чи 80-х роках. Коли вона говорила, її верхня губа кривилась у зневажливій посмішці. — Ну-у? Хто ти?
Я відчув, що мій язик вільний, і відповів:
— Мене звати Джейкоб, і я приїхав з одного містечка у Флориді…
— Нудно, нудно, нудно! — закричала вона. Потім показала пальцем на Емму.
— Ти!
Емму всю наче струснуло, і вона заговорила:
— Мене звати Емма Блум. Я народилась у Корнуолі та досягла зрілості в петлі в Уельсі та…
— НУДНО! — зарепетувала дівчинка та показала на Єноха.
— Я Єнох О’Коннор, — проказав він, — і в нас із вами є дещо спільне.
Дівчинку це, здається, заінтригувало. Коли він заговорив, вона встала з ліжка, де лежала серед своїх ляльок, та підійшла до нього.
— Я можу змусити рухатись щось неживе, використовуючи серця живих істот, — продовжив Єнох. — Спершу я маю розібрати це на частини, а…
Дівчинка клацнула пальцями, і рот Єноха стулився.
— А ти привабливий, — проказала вона, проводячи пальцем уздовж щелепи Єноха, — але коли ти розмовляєш, то все псуєш. — Вона натиснула йому пальцем на кінчик носа: — Пі-ік! Займусь тобою пізніше.
Далі вона повернулася до Бронвін.
— Ти.
— Мене звати Бронвін Брантлі, і я досить сильна, і мій брат, Віктор, теж був…
— НУДНО! — заверещала дівчинка. — ГІВНЮК!
До нас швидко задріботіли чиїсь ноги. На порозі з’явився вчитель у краватці-метелику.
— Так?
— Я не хочу більше таких ляльок, Гівнюче. Лиш глянь на них. Вони схожі на тих, із ким весело буде грати в «Монополію»? Схожі?
— Е-е… ні?
— ПРАВИЛЬНО. НЕ СХОЖІ.
Вона вдарила ногою купу ляльок, і ті розлетілись навсібіч.
— А от він мені подобається, — вона показала на Єноха, — а всі інші СТРАШНІ й НУДНІ.
— Мені дуже шкода, Френкі.
— Що нам із ними робити, Гівнюче? — запитала вона, а потім повернулася до нас, щоби зробити невелику ремарку: — Насправді, його звати не «Гівнюк». Просто я називаю його так тому, що можу називати кого завгодно, як мені подобається.
— Приміром, ми можемо їх з’їсти, — запропонував Гівнюк.
На губах у Френкі з’явилася зневажлива посмішка.
— Ти завжди хочеш їх з’їсти. Це якось дивно, Гівнюче. І до того ж минулого разу через це в мене болів живіт.
— А ще ми б могли їх продати.
— Продати? Кóму?
— «Комý», — поправив учитель та враз закрив долонею рота і зблід.
Дівчинка впала в раж. Вона показала на нього пальцем, потім рвонула вниз невидиму вірьовку. Учитель упав на коліна, наче його, як ляльку, потягнули за ниточки.
— ТИ… МЕНІ… НЕ… ВКАЗУЄШ.
— Так, Френкі. Так, мем, — його голос тремтів. — «Матер семпер керта ест».
— Це правда. Це дуже правильно, — промовила вона, а тим часом у його бік через усю кімнату йшла маршем невеличка шеренга ляльок. — І тільки тому, що ти такий покірний, Гівнюче, я збираюся дати їм відгризти лиш одну з твоїх ніг.
А вчитель знай повторював свою фразу знову та знову, щораз швидше та швидше — «Матер семпер керта ест, матер семпер керта ест!» — поки слова не злилися в єдину какофонію. Ляльки накинулись на нього, хапаючись за нього рученятами та клацаючи своїми порцеляновими зубками. Чоловік плакав, ридав, але не відбивався. І коли він уже, здавалося, збирався віддати богу душу, дівчинка розкинула руки в сторони, а потім ударила в долоні, і цей ляпанець змусив усіх ляльок спершу уповільнити свої рухи, а затим попадати.
— Ой, Гівнюче, ти такий смішний.
Чоловік прийшов до тями, витер обличчя та став на тремтячі ноги.
— Що зі мною було? — запитав він, потім прокашлявся та продовжив: — Ви б могли продати їх «анімістам», «ментатам», «метеорологам»… — він приклав тремтячі пальці до шиї, швидко перевірив собі пульс, а потім заховав руку за спину, — але «недоторкані», як завжди, платять найвищу ціну.
— Бве-е! Я ненавиджу їх. Та, оскільки вони сюди й не потикаються…
— Я подзвоню їм та домовлюсь про аукціон.
— Але його я не продаю. — Вона показала на Єноха. І губи хлопця розповзлись у перебільшено-гротескній усмішці.