— Ви ж не маєте наміру це робити, правда ж? — запитав Горацій.
— Чорт забирай, маємо, — відказав я. — І ми хочемо, щоб двоє з вас пішли з нами.
— Ми команда, — сказала Емма. — Усі ми.
Але їхня реакція була різною. Клер розсердилась. Горацій став мовчазним та напруженим. Г’ю та Бронвін глибоко замислились, але я мав надію прихилити їх на свій бік. З іншого ж боку, Єнох, Мілард і Олівія здавалися готовими стрибнути з нами в машину просто зараз.
— Пані Сапсан була такою доброю до нас, — похмуро проказала Клер. — Ми в боргу перед нею.
— Я згодна, — додала Бронвін. — Я не брехатиму їй. Я ненавиджу брехати.
— На мій погляд, ми надто стурбовані тим, що подумає пані Сапсан, — сказала Емма.
— Я думаю, що місії, схожі на ті, які виконували мій дід і його група, — ось наше призначення, — заявив я. — А не уславлена офісна робота на благо Реконструкції.
— Мені подобається моє призначення, — сказав Г’ю.
— Але ми марнуємо себе в Акрі, — заперечив Мілард. — Ми без страху можемо бувати в цьому часі. Хто ще з таким досвідом, як у нас, міг би це зробити?
— Вона ж не мала на увазі, що ми просто зараз повинні вирушати, — озвався Г’ю. — Досі в нас був тільки один день уроків нормалізації!
— Думаю, ти готовий, — сказав я.
— Половина з нас не має навіть сьогочасного одягу! — зауважив Горацій.
— Ми з цим розберемось! — відповів я. — Послухайте, в Америці є дивні діти, котрі потребують нашої допомоги, і я думаю, що це більш важливо, ніж відновлення деяких петель.
— Слухайте, слухайте, — підтримала мене Емма.
— Лиш один потребує там допомоги, — зауважив Г’ю. — Можливо. І якщо той мужик, Ейч, не бреше.
— Журнал Ейба заповнений сотнями місій, — заперечив я, намагаючись не показувати свого розчарування, що все зростало, — половина з котрих полягала в допомозі юним дивним у небезпеці. Дивні не переставали народжуватись після того, як Ейб припинив свою діяльність. Вони й досі там є, і їм і досі необхідна допомога.
— Вони не мають власних справжніх імбрин, — додала Емма.
— Ось чому ви тут, — сказав я. — Ось що ми повинні робити. Мисливці на порожняків постаріли, імбрини надто зайняті проведенням нарад, і немає нікого, хто міг би допомогти отим дітям краще за нас. Настав наш час!
— Якщо ми тільки зможемо довести це якомусь чуваку, якого ми навіть не знаємо! — саркастично зауважив Єнох.
— Це іспит, — відказав я. — І я збираюсь його скласти. Кожного, хто думає так само, чекаю внизу коло сходів зі складеною сумкою рівно о дев’ятій ранку.
Розділ сьомий
Коли вже пізньої ночі у своїй кімнаті я складав свою сумку, мій погляд раптом за щось зачепився, і те «щось» було серед карт, прикріплених до стіни над моїм ліжком. Тих карт були там цілі пласти. Вони були наклеєні та прибиті одна поверх іншої та утворювали собою велетенську мозаїку, котра із часом стала для мене чимось більшим, ніж просто шпалери. І от тепер я помітив там дещо, що привернуло мою увагу, і я припинив складати сумку та виліз на ліжко. Я став на подушки, щоб роздивитись невеличкий малюнок, який виднівся із-під трискладкових мап «Нешенл Джіоґрефік»: мультяшний алігатор, що через соломинку потягував коктейль.
Я познімав із цвяшків усі ті карти, що затуляли собою малюнок, і під ними побачив стару серветку з «Мел-О-Ді» — ту, на якій була карта Флориди. У «Мел-О-Ді» зазвичай роздавали кольорові олівці дітям, щоб ті малювали, поки їдять. І ми з дідом таким чином розмалювали цю серветку. Я вже давно забув і про той день, і навіть про те, що тут була ця карта. І ось тепер я дивився на те, що був намалював Ейб — бо ж переважно саме його тверда рука й малювала на цій мапі. Посередині він обвів «Русалчину Країну Мрій» — у тому ж місці, де й мокра склянка Ейча залишила була свій слід. А поряд Ейб намалював іще невеличкий череп та схрещені кості. А посеред болота Еверґлейдз він намалював зграйку рибок із ногами. (Чи то були люди з риб’ячими головами?) А ще в кількох місцях по всьому штату він зобразив якісь кривулясті значки, і, якщо я правильно пам’ятав умовні позначки з нині загубленої Карти днів пані Сапсан, це означало «тут петля». Були там також і ще кілька інших символів, котрі я не зміг розшифрувати.
Ейч нібито казав, що вони не роблять карт. Але якщо це був один із законів мисливців на порожняків, то Ейб порушив його, намалювавши для мене цю мапу. І, роблячи це, він сильно ризикував.
Питання чому?