— Господи, — промовила жінка з грубим південним акцентом. Пуделі тремтіли. Вона навіть не спробувала підвестись. — Хтось бачив, як вони заходили?
— Я так не думаю, — сказав Пол.
— А як щодо розбійників?
— Жодних ознак.
Якщо розбійниками були ті чуваки в поліцейській машині, то Пол просто збрехав заради нас. Я не був упевнений навіщо, але все ж був йому вдячний.
— Мені це не подобається, — проказала міс Біллі, рішуче похитавши головою. — Це ризик. Щоразу це ризик. Але раз ви вже тут… — Вона трохи опустила окуляри в роговій оправі та глянула на нас поверх них. — Ви ж не вважаєте, що я можу кинути вас на поталу вовкам?
— Якщо ви пробачите, — перепросив нас Пол, — я маю залагодити кілька справ.
І він вийшов. А міс Біллі прикипіла поглядом до нас.
— Ви ж не збираєтесь тут у мене постаріти, чи не так? У мене й без вас тут достатньо старих людей, тож якщо ви вирішили померти, то просто йдіть собі далі та робіть це в іншому місці.
— Ми не збираємось помирати, — заперечив я. — Просто ми маємо кілька питань.
— Приміром, це ви тут директорка? — запитала Бронвін.
Міс Біллі нахмурилась.
— Дире-що?
— Імбрина, — пояснила Бронвін.
— Божечку! — вигукнула міс Біллі, відкинувшись на спинку стільця. — Невже я аж так стара?
— Вона — напівімбрина, — здогадалась Емма.
— Це наче «спрощена версія» імбрини, — пояснив я своїм друзям.
— Я менеджер, і цього достатньо, — відказала міс Біллі. — Я збираю гроші та намагаюсь уберегти це місце від занепаду. Раз на кілька тижнів приходить Рекс та накручує годинника. — Вона показала на старезний годинник, який стояв під протилежною стіною. Старий, масивний та невиправдано пишно оздоблений, він виглядав недоречно посеред жахливого мотельного декору.
— Рекс? — перепитав я.
— Рекс Послвейт, надзвичайний петельний придверник. Він займається сантехнічними роботами та трохи електрикою, хоча й не має на це ліцензії.
— Дозвольте спитати прямо. У вас тут немає імбрини, а той, хто видає себе за неї, з’являється тільки раз на кілька тижнів?
— Тільки він може накручувати годинник. Або, можливо, інший петельний придверник. Але Рекс працює по всій північній частині Флориди, тож результати дуже скромні.
— А що як він занедужає? — запитав Мілард.
— Або помре? — уставив Єнох.
— Йому не дозволять.
— А все ж, що це за штука? — запитав Єнох, зробивши кілька кроків у напрямку годинника. — Я ніколи не бачив…
Усі три собачки почали голосно дзявкати.
— Не підходь до нього близько! — гримнула на нього міс Біллі.
Єнох швидко відкотився назад.
— Я тільки дивився!
— Дивитись на нього теж не треба, — відрізала міс Біллі. — Не хочу, щоб ти колупався в моєму петельному годиннику, хлопчику. Ти міг усе поламати.
Єнох схрестив руки та закипів від злості. А я вирішив, що настав час перейти до справи, тому, щойно собачки перестали дзявкати, я сказав:
— Я маю для вас дещо.
І простягнув їй пакет від Ейча, на якому було написано «Вогненний Чоловік». Вона пильно подивилась на нього поверх окулярів і запитала:
— Що це?
— Не знаю. Але, якщо ви менеджер, то, гадаю, це для вас.
Вона наморщила лоба.
— Відкрий.
І я розірвав папір. Я аж помирав, хотів побачити, що було всередині, звідтоді як Ейч дав це мені.
Це був пакетик із собачими ласощами. На обгортці було написано «Колосальний АРОМАТ! Колосальне джерело веселощів!»
— Це, певно, насмішка, — промимрила Емма.
Обличчя міс Біллі засвітилося.
— Як мило! Мої дівчатка це так люблять!
Собачки побачили пакетик, і їх почало просто викручувати в той бік по-всякому. Міс Біллі вихопила його в мене та високо підняла в них над головами.
— Е! Е! Не будьте такими жаднюгами!
— Ми пройшли це все, щоб доставити собачий корм? — обурився Єнох.
— І не просто якийсь там старий собачий корм, — зауважила міс Біллі, трохи повернувшись, щоб укинути пакунок собі в сумочку — подалі від собачих носів, що переслідували його, наче приклеєні.
— Вам не цікаво, від кого це? — запитала Емма.
— Я знаю, від кого. Коли ви побачите його, щиро йому подякуйте за мене та скажіть, що він повернувся в мій різдвяний список. А тепер… — вона міцно притисла собак собі до грудей та так і встала з ними, тримаючи в обіймах, — я повинна забрати дівчаток на «пі-пі», тож слухайте, які тут правила. Номер один, не торкайтесь до мого годинника. Номер два, ми не любимо тут гамір чи метушню, тому не робіть цього. Номер три, поруч є автозаправна станція з гаражем, де ви зможете попрацювати зі своєю зламаною машиною. Коли ви закінчите, я сподіваюся, вас тут не буде. У нас нема вільних місць.