Рукою в рукавичці вона показувала в напрямку петельного виходу. Ми почули дріботіння кроків по тротуару — третій чоловік вистрибнув зі своєї схованки та рвонув до виходу з петлі.
— СТІЙ! — закричала Емма та припустила слідом за ним.
Чувак один раз перелякано озирнувся, а потім, здається, прийняв рішення та, спинившись, витягнув револьвер із-за пояса і повернувся обличчям до нас.
— Шфитко на землю! — закричав він на нас. — І ни рухатись!
Ми підняли руки та зробили, як він просив. Краєчком ока я побачив, як міс Біллі діставала щось зі своєї сумочки.
— Біжіть сюди, ням-ням! — гукнула вона високим голосом, кличучи своїх собачок.
Чоловік озирнувся та навів на неї револьвер, але коли побачив її пуделів, то розсміявся.
— Ви збираїтись натравити на мени цю дрібноту? Ви фтратили розум, леді. А зара’ шфитко на землю, он там, разом з иншими.
Міс Біллі підняла руки та попрямувала до нас, а її пуделі із дзявкотом стали рвати зубами пакетик із собачими ласощами.
Потім із великою обережністю той чоловік наблизився до нас, і руки в нього трусилися від адреналіну. Він бачив, що ми зробили з його друзями, і видно було, що він був готовий зробити з нами ще гірше.
— Я хочу ключі он від того автомобіля, — сказав він. — Киньти їх мині.
Єнох дістав ключі з кишені та кинув. Вони приземлились на тротуар коло ніг чоловіка.
— Добри. А зара’ я забиру ваші гроші.
Думки в моїй голові скажено метались, наче в пастці, намагаючись винайти спосіб виплутатись нам із цієї ситуації. От якби ми змогли якось обдурити його, підманути поближче, а потім на нього скочили б усі разом. Але ні. Він бачив, що сталося з його друзями, коли ті дозволили дівчатам до них наблизитись, і він не збирався повторювати їхню помилку.
— Нигайно! — проверещав він та вистрілив у повітря. Я здригнувся, і все моє тіло напружилось. Я вже багато місяців не чув, як стріляє вогнепальна зброя, тож це не було для мене звичною справою.
Я сказав йому, що в мене є кілька сотень доларів у машині.
— Піди дістань!
Повільно, тримаючи руки піднятими, я звівся на ноги.
— Мені потрібні ключі. Гроші замкнені в бардачку.
— Ти клятий брихун! Я мав би застрелити тибе прямо зара’. — Він підходив до мене щораз ближче та ближче, скорочуючи відстань між нами. — Що ж, я так і зроблю.
Міс Біллі поклала два пальці в рот і свиснула. Чоловік обернувся та навів на неї пістолет.
— Гей, леді! Що ви, к бісу, думаїти, ви?..
Але він не договорив, бо раптом почулося оглушливе, утробно-замогильне хекання, і з-поза одного з бунгало галопом вискочив один із пуделів міс Біллі — тільки він був разів у двадцять більшим, ніж за три хвилини до цього, розміром із дорослого бегемота.
Чоловік повернувся, націлив револьвер на гігантську собачку та заверещав:
— Киш! Іди геть! Киш!
Потім між двома сусідніми бунгало з’явилися і дві інші собачки, і вони гарчали, наче пара вантажівок. Бандит крутнувся в їхній бік, і в ту мить, коли він повернувся спиною до першої собачки, та стрибнула, широко роззявивши пащу, блиснула зубами, та й відкусила йому голову. Те, що від нього залишилося, прошкандибало кілька кроків та впало на землю.
— Хороша дівчинка! Хороша дівчинка! — у захваті закричала міс Біллі, плещучи в долоні. І всі у «Фламінго» теж озвалися радісними вигуками та оплесками. Мої друзі підвелися з землі.
— Свята пташко! — вигукнула Бронвін. — Що це за порода собак?
— Гігантські пуделі, — відповіла міс Біллі.
Один із пуделів із роззявленою пащею риссю подріботів у мій бік, а я виставив руки вперед і на кілька кроків відступив.
— Фу-фу-фу! Схоже, ваш пудель голодний!
— Не тікай! Він подумає, що це полювання! — гукнула міс Біллі. — Він просто хоче подружитись.
Язик собачки, наче величезна рожева дошка для серфінгу, наблизився до мене та облизав мені голову від шиї до маківки. Здається, я пронизливо скрикнув. Із мене капало, я був увесь загиджений, але, слава богу, живий.
Міс Біллі засміялася.
— Бачиш? Ти йому сподобався!
— Ваші собаки врятували нас, — сказала Емма. — Дякуємо.
— Це ви, юні леді, дали їм шанс, — відказала міс Біллі. — Дякую вам обом за вашу хоробрість. І передайте мою подяку Ейчеві, коли його побачите.
Широко ступаючи, через передній двір до нас наближався Еделейд, котрий штовхав перед собою Поттса в його інвалідному візку.
— Молоді люди, ви чудово сьогодні попрацювали!
— Так, але хто буде все це прибирати? — промимрив Поттс.