– Гадаю, ви знаєте, чому я тут, міс Берджесс? – зрештою озвався він.
– Так, доктор Робертс розповідав мені, – коротко відповіла дівчина.
– Уся ця справа доволі делікатна, – сказав суперінтендант Баттл.
– Ви так вважаєте? – запитала міс Берджесс.
– Що ж, ситуація не найприємніша. Четверо людей під підозрою, і хтось із них – убивця містера Шайтани. Від вас я хочу дізнатися, чи ви самі коли-небудь бачили цього містера Шайтану.
– Ніколи.
– А доктор Робертс коли-небудь про нього згадував?
– Ніколи. Ой, тобто так. Десь тиждень тому доктор Робертс сказав мені позначити в його записнику, що 18-го числа о 20: 15 він був запрошений на вечерю до містера Шайтани.
– І тоді ви вперше почули про цього чоловіка?
– Так.
– І ви ніколи не читали про нього в газетах? Про нього часто писали у світській хроніці.
– У мене є важливіші справи, ніж читання світських пліток.
– Так-так, не сумніваюся. Не сумніваюся, що у вас є важливіші справи, – м’яко промовив суперінтендант.
– Що ж, – продовжив він. – Ось у чому річ. Усі четверо підозрюваних стверджують, що знали містера Шайтану не надто добре. А втім, хтось його таки знав настільки добре, що аж убив бідолаху. І моя робота – з’ясувати, хто саме ця людина.
Запала неприємна мовчанка. Здавалося, міс Берджесс абсолютно байдуже, яка там у Баттла робота. Її власна полягала в тому, що вона мала виконувати накази свого начальника й сидіти тут, вислуховуючи суперінтенданта Скотленд-Ярду й відповідаючи на всі його запитання.
– Розумієте, міс Берджесс, – поліціянтові ця розмова вартувала титанічних зусиль, але він не відступав, – я маю сумніви, що ви цілком усвідомлюєте всю складність нашої роботи. Ну от, наприклад, люди схильні говорити різні речі. А ми можемо насправді в них не вірити, але все-таки зобов’язані взяти їх до відома. Таке особливо часто трапляється в подібних до нашого випадках. Я зовсім не хочу якимось чином образити жінок, але ви самі погодитеся, що в стані стресу вони можуть наговорити всякого. Жінки висувають безпідставні звинувачення, роблять різні натяки, раптом згадують про давні скандали, які, можливо, навіть не мають нічого спільного зі справою.
– Ви хочете сказати, що хтось із цих людей звинуватив доктора Робертса в чомусь? – запитала міс Берджесс.
– Не зовсім звинуватив, – обережно відповів Баттл. – Але в будь-якому разі я не можу відкинути ці слова. Йшлося про підозрілі обставини смерті якогось пацієнта. Ймовірно, то все якісь вигадки. Мені навіть соромно турбувати лікаря через це.
– Мабуть, хтось дізнався про ту історію з місіс Ґрейвз. – Голос міс Берджесс сповнився гніву. – Це жахливо, коли люди базікають про речі, яких зовсім не знають. Багато старших жіночок стають такими: вони думають, що всі навколо хочуть зжити їх зі світу – їхні родичі, слуги й навіть лікарі. Місіс Ґрейвз поміняла трьох лікарів, перш ніж звернулася до доктора Робертса. А потім, коли вона почала вигадувати щось і про доктора Робертса, він швиденько передав її доктору Лі. Це єдине правильне рішення у таких випадках, казав він. А після доктора Лі у неї був доктор Стіл, а потім доктор Фармер, аж поки бідолашна старенька не померла.
– Ви не повірите, як інколи з якоїсь дрібнички можуть роздути цілу сенсаційну історію, – сказав Баттл. – Щоразу, як лікар отримує щось у спадок від свого покійного пацієнта, люди неодмінно починають говорити якісь злісні речі. Так, ніби вдячному пацієнтові не можна залишити щось невеличке, чи то пак величке, своєму лікареві за його роботу.
– Тут завжди замішані родичі, – зазначила міс Берджесс. – Я не втомлююся казати, що саме смерть щонайкраще викриває всю ницість людської природи. Тіло ще не охололо, а вони вже починають скубатися, кому що дістанеться. На щастя, у доктора Робертса ніколи не було таких ситуацій. Він завжди сподівається, що його пацієнти нічого йому не залишать. Йому, здається, один раз залишили у спадок п’ятдесят фунтів, двічі він отримував ціпок й один раз золотий годинник. Але оце й усе.
– Лікарям буває непросто, – зітхнув суперінтендант. – Можна легко стати приманкою для шантажистів. З якихось найбезневинніших справ інколи розростаються справжні скандали. Тож лікарям не можна давати навіть найменшого приводу для злих язиків – медики мусять мати гострий розум і завжди бути напоготові.
– Ви багато в чому маєте рацію, – відповіла міс Берджесс. – Лікарі завжди потерпають від усіляких істеричних жіночок.