– Ну що ж, – продовжила місіс Олівер, – ось ми з вами три приватні особи – три звичайні жінки. Подивімось, на що ми здатні, об’єднавши наші зусилля.
Енн Мередіт замислено кивнула, а тоді промовила:
– А чому ви вважаєте, що це зробив доктор Робертс?
– Він абсолютно пасує до типажу людини, здатної на вбивство, – не роздумуючи відповіла місіс Олівер.
– Але хіба… – Енн завагалася на якусь мить. – Може б, лікар… Ну, тобто, можливо, лікареві легше було б використати якусь отруту абощо?
– Зовсім ні. Отрута чи будь-які лікарські засоби одразу б його виказали. Згадайте, наприклад, як часто вони залишають свої портфелі з усіма можливими небезпечними медикаментами по всьому Лондону і як часто їх тоді крадуть. Ні-ні, саме через те, що він і є лікарем, він ніколи не використав би щось із медичного арсеналу.
– Зрозуміло, – сказала Енн не без вагань у голосі.
Тоді дівчина додала:
– Але чому, на вашу думку, він хотів убити містера Шайтану? Ви маєте якісь здогади?
– Здогади? Та в мене їх ціла купа. Власне кажучи, в цьому й уся складність. З цим мені завжди доводилося найважче. Я ніколи не можу думати лише про один-єдиний сюжет. У мене в голові їх нараз штук п’ять щонайменше, і для мене справжні пекельні муки – намагатися вибрати один із них. Отож я можу назвати цілих шість логічних причин убивства. Біда в тому, що наразі я ніяк не можу знати, яка з них істинна. Що ж, почнімо. Насамперед Шайтана міг бути лихварем. Він справляв враження доволі слизького типа. Можливо, він тримав Робертса залізною хваткою, тож лікар убив його, тому що не мав грошей для повернення позики. Або ж Шайтана знечестив його дочку чи сестру. Чи, наприклад, Робертс міг бути двоєженцем, а Шайтана міг довідатися про це. Або, ймовірно, Робертс одружився з двоюрідною сестрою Шайтани і тепер зможе успадкувати всі його гроші через неї. Або ж… скільки ми вже маємо?
– Чотири, – сказала Рода.
– Або ж – оце хороша теорія – припустімо, що Шайтана знав якийсь секрет із минулого Робертса. Ви, голубонько, мабуть, не помітили цього, але Шайтана сказав дещо доволі цікаве під час вечері. Після того ще якась така дивна мовчанка запала.
Енн нахилилася, щоб торкнутися пальцем гусені, і промовила:
– Здається, я нічого такого не пригадую.
– Що він сказав? – поцікавилася Рода.
– Та щось про… Як же ж там було? Нещасний випадок і отруту. Точно не пригадуєте?
Ліва рука Енн міцно вп’ялася в плетіння крісла.
– Може, щось трохи, – стримано відповіла вона.
Рода раптом звернулася до подруги:
– Люба, тобі треба накинути пальто. Вже ж давно не літо. Сходи вдягнися.
Енн похитала головою.
– Мені не холодно.
Втім, при цих словах її тілом пройшла дивна дрож.
– Розумієте тепер мою теорію? – продовжила місіс Олівер. – Гадаю, якийсь із лікаревих пацієнтів начебто випадково отруївся. Однак насправді це було діло рук Робертса. Думаю, він багатьох людей убив у такий спосіб.
Раптом щоки Енн знову набралися рум’янцем.
– Хіба лікарі зазвичай ставлять собі за мету вбивати своїх пацієнтів цілими пачками? Чи не нашкодило б це їхній репутації?
– Звісно, потрібна певна причина для вбивства, – невиразно промовила письменниця.
– Я вважаю таку теорію абсурдною, – рішуче заявила дівчина. – Абсолютно абсурдною і вкрай мелодраматичною.
– Енн, перестань! – вигукнула Рода, згораючи від сорому. Вона подивилася на гостю. Її погляд нагадував погляд розумного спанієля, який хоче щось сказати своєму господареві. «Спробуйте зрозуміти її. Будь ласка, спробуйте зрозуміти її», – ось що промовляли очі дівчини.
– Як на мене, місіс Олівер, то це першокласна теорія, – виголосила Рода з цілковитою щирістю в голосі. – До того ж лікар міг використати щось, що не залишає жодного сліду, чи не так?
– О! – вигукнула Енн.
Обидві її співрозмовниці повернулися, щоб подивитися на неї.
– Я пригадала ще дещо, – сказала вона. – Містер Шайтана згадував про те, що лікарі можуть робити якісь речі в лабораторіях. Він хотів щось цим сказати.
– Але про це згадував не містер Шайтана. – Місіс Олівер похитала головою. – Про це згадував майор Деспард.
Звук чиїхось кроків по садовій стежці змусив жінку обернутися.
– Он воно що! – вигукнула вона. – Про вовка промовка!
У цю мить з-за рогу будинку вийшов майор Деспард.
Розділ тринадцятий. Другий гість
Майор Деспард явно не очікував побачити тут місіс Олівер, тож ця зустріч застала його зненацька. Обличчя чоловіка налилося таким багряним рум’янцем, що цього не можна було сховати навіть за шаром засмаги. Через своє хвилювання, підійшовши до Енн Мередіт, він почав говорити дещо обірваними фразами.