– Заходьте, – сказала Рода Довз, ступаючи крок назад, щоб впустити гостя.
Енн Мередіт сиділа в затишному кріслі біля каміна, попиваючи каву. На ній була прикрашена вишивкою крепдешинова піжама.
– Тут суперінтендант Баттл прийшов, – повідомила Рода, проводячи чоловіка у кімнату.
Енн підвелася і пройшла вперед з простягнутою рукою.
– Знаю, що це трохи пізній час для візиту, – сказав Баттл. – Але я хотів неодмінно застати вас удома, а день сьогодні видався дуже погожим.
Енн усміхнулася.
– Будете каву, суперінтенданте? Родо, принеси ще одну чашечку.
– Це дуже люб’язно з вашого боку, міс Мередіт.
– Гадаю, ми вміємо варити непогану каву, – сказала Енн.
Вона показала рукою на стілець, і поліціянт сів на нього. Рода принесла другу чашку, і Енн налила гостеві кави. В каміні потріскував вогонь, а квіти у вазах справляли на чоловіка приємне враження.
Загалом у будинку панувала приємна домашня атмосфера. Енн поводилася стримано й спокійно, а її подруга просто пожирала суперінтенданта очима.
– Ми чекали на вас, – сказала Енн.
В її голосі майже можна було вловити нотки докору. Вона наче безмовно промовляла до нього: «Чому ви забули про мене?»
– Перепрошую, міс Мередіт. У мене було багато рутинної роботи.
– Вдалося зробити все, що хотіли?
– Та не дуже. Але від цього не втечеш. Мусив витрусити всю правду з доктора Робертса. Потім з місіс Лоррімер. І от тепер я прийшов зробити те саме і з вами, міс Мередіт.
Енн усміхнулася.
– Я готова.
– А як щодо майора Деспарда? – запитала Рода.
– Його ми теж не залишимо поза увагою. Можу вам це пообіцяти, – відповів Баттл.
Він відставив свою чашку з кавою й подивився на Енн. Вона трохи виструнчилась у своєму кріслі.
– Я готова, суперінтенданте. Що ви хочете дізнатися?
– Згрубша все про вас, міс Мередіт.
– Я цілком добропорядна людина, – усміхнулася дівчина.
– Вона взагалі веде бездоганне життя, – втрутилася Рода. – Я можу це підтвердити.
– Що ж, це похвально, – веселим тоном промовив чоловік. – Ви з міс Мередіт знайомі вже багато років, я так розумію?
– Ми разом училися в школі, – відповіла Рода. – Здається, наче то було цілі сто років тому, правда ж, Енн?
– Так давно, що вже й не згадати? – сказав Баттл з усмішкою на вустах. – Гаразд, міс Мередіт. Боюся, що зараз буду неоригінальним і ставитиму вам запитання, наче з формуляра на отримання паспорта.
– Що ж, я народилася… – почала Енн.
– У сім’ї бідних, але чесних батьків, – вставила Рода.
Суперінтендант Баттл підніс руку догори, перебиваючи дівчину.
– Юна леді, я попросив би… – сказав він.
– Родо, люба, – промовила Енн серйозним тоном. – Це не жарти.
– Пробачте, – перепросила її подруга.
– Отож, міс Мередіт, де ви народилися?
– У Кветті, в Індії.
– О, зрозуміло. То ви з сім’ї військових?
– Так. Мій батько – майор Джон Мередіт. Моя мати померла, коли мені було одинадцять. Батько вийшов на пенсію, коли мені виповнилося п’ятнадцять, і поїхав жити в Челтнем. Він помер, коли мені було вісімнадцять, практично не залишивши мені жодних грошей.
Баттл співчутливо кивнув головою.
– Гадаю, це стало для вас чималим потрясінням.
– Це так. Я завжди знала, що ми не були дуже заможними, але не уявляла, що все настільки погано.
– І що ви зробили, міс Мередіт?
– Мені довелося знайти роботу. Я не мала якоїсь дуже хорошої освіти, та й розумом особливим не вирізнялася. Я не вміла друкувати на машинці чи стенографувати. Одна подруга з Челтнема знайшла для мене роботу в її знайомих: треба було доглядати за двома маленькими хлопчиками під час канікул і загалом допомагати по господарству.
– Можете, будь ласка, назвати прізвища людей, у яких ви працювали?
– То була місіс Елдон, маєток «Модрини» у Вентнорі. Я пробула там два роки, а тоді сімейство Елдонів виїхало за кордон. Опісля я подалася до місіс Дірінґ.
– Це моя тітка, – кинула Рода.
– Так, Рода влаштувала мене до неї на роботу. Я була дуже щаслива. Рода інколи сама приїздила туди й залишалася на кілька днів, і нам було дуже весело разом.
– І ви там були за компаньйонку?
– Так, щось таке.
– Радше помічниця в саду, – сказала Рода, а тоді пояснила: – Моя тітка Емілі просто схиблена на садівництві. Енн проводила більшу частину свого часу, прополюючи грядки чи висаджуючи цибулини.
– Потім ви пішли від місіс Дірінґ?
– У неї почалися проблеми зі здоров’ям, і їй довелося найняти кваліфіковану доглядальницю.
– У неї рак, – додала Рода. – Бідолашній потрібно постійно колоти морфій й усяке таке.
– Вона була дуже доброю до мене, і мені зовсім не хотілося від неї їхати, – продовжила Енн.