Він подивився на співрозмовника.
– Отже, залишається…
– Місіс Лоррімер, – сказав Пуаро.
Задзеленчав телефон. Пуаро підвівся й узяв слухавку. Він щось сказав, тоді помовчав, потім знову сказав кілька слів у відповідь. Тоді поклав слухавку й повернувся до свого гостя.
Обличчя бельгійця було надзвичайно серйозним.
– Це була місіс Лоррімер, – сказав він. – Вона хоче, щоб я прийшов до неї. Негайно.
Двоє чоловіків не зводили один з одного погляду. Тоді Баттл повільно похитав головою.
– Я помиляюся, – мовив він, – чи ви чогось такого й очікували?
– Я це припускав, – відповів Еркюль Пуаро. – Лише припускав.
– Краще вам іти, – сказав Баттл. – Можливо, вам нарешті вдасться дізнатися правду.
Розділ двадцять п’ятий. Місіс Лоррімер заговорила
День був непогожим, і кімната місіс Лоррімер здавалася темною й безрадісною. Та й сама жінка мала похмурий вигляд і справляла враження людини набагато старшої, ніж та, з якою Пуаро бачився під час свого попереднього візиту.
Вона привітала його своєю звичною впевненою усмішкою.
– Дякую вам, мсьє Пуаро, що так оперативно відреагували на моє запрошення. Я знаю, що ви дуже зайнята людина.
– До ваших послуг, мадам, – сказав Пуаро, легенько вклонившись.
Жінка натиснула на дзвіночок біля каміна.
– Попрошу принести нам чаю. Не знаю, як ви, а я вважаю неправильним отак стрімголов переходити до зізнань, не підготувавши для них відповідного ґрунту.
– Отже, на нас чекають зізнання?
Співрозмовниця не відповіла, бо в цю мить у кімнату зайшла покоївка. Коли вона отримала розпорядження від господині й залишила їх самих, місіс Лоррімер промовила доволі сухо:
– Якщо пам’ятаєте, коли ви були тут востаннє, то сказали, що прийдете, якщо я знову захочу з вами зустрітися. Гадаю, ви здогадувалися, з якої причини я захотіла б вас побачити вдруге.
Жінка сказала це й замовкла. Покоївка принесла чай. Місіс Лоррімер узялася розливати його у чашки і почала обговорювати інші актуальні теми. Вона вела бесіду дуже розважливо й мудро.
Невдовзі, скориставшись паузою, Пуаро зауважив:
– Я чув, що ви днями ходили разом на чай з юною мадемуазель Мередіт.
– Це правда. А ви нещодавно десь її бачили?
– Сьогодні по обіді.
– То вона в Лондоні чи ви їздили навідати її у Воллінґфорді?
– Ні, не їздив. Вона зі своєю подругою вшанувала мене візитом тут.
– О, з подругою. Я з нею ще не зустрічалася.
Детектив усміхнувся і промовив:
– Це вбивство так усіх зблизило. Ви з мадемуазель Мередіт разом чаюєте. Майор Деспард також намагається підтримувати з нею знайомство. Хіба що доктор Робертс тримається окремо.
– Я днями бачила, як він грав у бридж, – зазначила місіс Лоррімер. – У нього був цілком звичний бадьорий вигляд.
– Отже, він і далі полюбляє бридж?
– Так-так, і далі робить просто неймовірні заявки, але майже завжди справляється з ними.
Вона помовчала хвилину-дві, а тоді поцікавилась:
– А з суперінтендантом Баттлом ви бачилися?
– Також сьогодні після обіду. Власне кажучи, він був у мене, коли ви зателефонували.
Затуливши рукою обличчя від вогню, місіс Лоррімер запитала:
– І як він справляється?
Пуаро відповів серйозним тоном:
– Старий добрий Баттл не любить поспіху. Він повільно йде до істини, але він до неї точно добереться, мадам.
– Не знаю, не знаю. – Її губи скривилися в дещо іронічній посмішці.
Жінка повела далі:
– Він присвятив мені чимало уваги. Здається, суперінтендант назбирав інформацію про все моє життя, починаючи від юних літ. Він опитав моїх друзів і поспілкувався з моїми слугами – тими, що зараз працюють у мене, і тими, які працювали кілька років тому. Не знаю, що він сподівався відшукати, але впевнена, що він цього не знайшов. Міг би й просто повірити мені на слово. Бо я казала правду. Я знала містера Шайтану зовсім трішки. Ми познайомилися в Луксорі, як я й казала, і наше знайомство завжди залишалося лише поверхневим. Хоч яку інформацію Баттл назбирав, він не зможе заперечити цих фактів.
– Мабуть, не зможе, – погодився Пуаро.
– Ну а ви, мсьє Пуаро? Ви проводили якесь розслідування?
– Щодо вас, мадам?
– Саме так.
Чоловічок повільно похитав головою.
– Це нічого не дало б у підсумку.
– Що ви хочете цим сказати, мсьє Пуаро?
– Буду з вами відвертим, мадам. Ще на самому початку я розумів, що з-поміж усіх чотирьох людей, що були того вечора у кімнаті Шайтани, саме ви людина з найблискучішим розумом і найбільш раціональним та логічним способом мислення. Якби мені потрібно було робити ставки щодо того, хто з вас чотирьох міг найкраще спланувати вбивство і вийти сухим із води, то я неодмінно поставив би всі гроші на вас.