— Не знаю. Я не спілкуюся з ченцями,— відказала вона.
Він допоміг їй зняти пальто, дивлячись поглядом радше оцінювальним, аніж хижим, а на ній був навмисно тісний вовняний светр, спідниця — достатньо коротка, щоб видно було коліна. Їй була потрібна Кендрикова увага, і вона її отримала.
— Чаю чи?..— поцікавився він, здіймаючи брову.
— Чи,— сказала вона.
Він дістав пляшку шардоне з маленького холодильника, який стояв у кутку, і витягнув два келихи з книжкової полиці. Поки він наливав, вона сиділа на маленькому дивані.
— За домівку,— сказала вона, з тостом підіймаючи келих.
— Це місце не має нічого спільного з домівкою, хай йому, і я не хочу, щоб воно нею стало,— прогарчав він.— Лише богу відомо, як нам в біса керувати зів’ялою імперією з комори для віників. Але я все одно вип’ю з вами за неї.
— Ви не можете так її ненавидіти. Ви витратили роки, щоб опинитися в цій коморі.
— Невдячний засранець, так? — сказав він і спокусливо вишкірився.
— І вам дуже швидко вдалося відзначитися.
— Лестощі, еге? І ноги. Вам точно щось дуже потрібно,— він поглянув на неї незмигним, багатозначним поглядом. Прийшла її черга усміхатися.
— Містере Кендрик...
— Ай, до чорта, сподіваюся, ми вже давно пройшли стадію «містера Кендрика».
— Стівене, я хочу написати статтю про те, як працює парламент і як у політиці може бути стільки сюрпризів. І, говорячи про сюрпризи, ваш був одним з найбільших.
Кендрик гигикнув.
— Я досі дивуюся з того, як моя репутація заснувалася на такому... як би це назвати?.. щасливому збігу? Кидку кубика? Сліпому здогаді?
— Ви хочете сказати: насправді ви не знали, що план по лікарнях відклали, а лише здогадувалися? — запитала вона недовірливо.
— Ви не вірите?
— Давайте так. Я — усміхнений цинік.
— Ну, якщо ви тільки усміхаєтесь, Меті...— він налив їй ще один келих.— Давайте тоді так. Я не був цілком певним. Ризикнув.
— А що вам було відомо?
— В неофіційному порядку?
— Так, якщо бажаєте.
— Насправді я ще ніколи нікому не розповідав усієї історії...— він зиркнув на Меті, яка потирала собі щиколотки, так ніби хотіла полегшити біль у гомілках.— Але ж мені й подобається ваша техніка ведення допиту! Гадаю, нема нічого страшного у тому, що я трохи розповім вам про те, що було до того.
Він на секунду замислився, щоб вирішити, як далеко заходити.
— Я дізнався, що уряд — скоріше штаб партії — планував масштабну рекламну кампанію на просування нового плану по лікарнях. Вони багато над ним працювали, витратили купу грошей на підготовку — ви б зробили так само, чи не так, з таким-то планом? Та в останню мить вони скасували все до біса. Просто перекреслили. Я довгенько над цим думав, і що більше я думав, то більше впевнювався: єдине пояснення, яке мало хоч якийсь сенс, це що вони скасували не лише рекламну кампанію, але й сам курс. Тож я вирішив кинути виклик прем’єр-міністру — і він клюнув! Я сам не міг здивуватися більше.
— Щось не пригадую, щоб тоді було якесь обговорення рекламної кампанії.
— Вони хотіли досягти ефекту несподіванки. Гадаю, все планування було надзвичайно конфіденційним.
— Очевидно, ви маєте таємні джерела.
— І саме такими вони й залишаться, навіть для вас. Таємними! Це така річ, якої я б не сказав навіть своїй колишній.
— Ви?..
— Розлучений. І зовсім вільний.
Меті запідозрила, що він пропонує угоду, та наскільки він був привабливий, настільки вона не хотіла платити таку ціну, її життя і так було вже достатньо складне.
— Я знаю, наскільки цінними є джерела,— сказала вона, повертаючи розмову назад у колію,— та чи не могли б ви мені трішки тут допомогти? Витік міг статися лише з одного чи двох джерел, партії чи уряду, так?..
— Проникливістю можна пишатися так само, як і щиколотками.
— Від самих виборів між штабом партії і Даунінг-стріт була неприязнь. Ви сказали, це була рекламна ініціатива партії, тож було б логічно припустити, що інформація вийшла зі штабу партії.
— А ви молодець, Меті. Але ви це дізналися не від мене, окей? І я більше нічого не казатиму про своє джерело.
Його тон втратив свою веселість; Кендрик переключився у діловий режим і став обережним.
— Не варто хвилюватися. Зі мною секрет Роджера у безпеці.
Кендрик саме набрав піврота вина. І виплюнув його назад у келих. Коли він звів на неї погляд, в очах була криця.
— Ви думаєте, я настільки дурний, щоб викрити старого друга лише тому, що ви світите на мене своїми цицьками?