Нетерпляче лайнувшись, Уркгарт відійшов від гостей до вікна, де письмовий стіл надав йому невеликий притулок від виру святкування.
— Роджере? — мовив Уркгарт м’яким голосом і обвів ясним поглядом кімнату з гостями, не бажаючи, щоб ті дізналися про його внутрішнє роздратування.— Це справді горить? У мене тут повна кімната людей.
— Вона викрила нас, Френсисе. Та срана сука — вона знає, я впевнений. Вона знає, що то був я, і викриє вас наступним, корова. Я нічого їй не сказав, та вона вийшла на слід, і лише богу відомо як, але...
— Роджере, послухайте уважно. Візьміть себе в руки,— тон Уркгарта лишився під контролем, але він відвернувся до вікна, подалі від тих, хто може прочитати по губах.
Та О’Ніл все тараторив, гнав, ніби експрес без машиніста.
Уркгарт урвав його.
— Роджере, скажіть повільно і чітко, що й до чого.
Тарахкотіння почалося знову, й Уркгарт був змушений слухати, намагаючись розібрати хаотичну суміш слів, лопотання і чмихів.
— Вона прийшла побачитися зі мною, корова з журналістського лобі. Я не знаю, Френсисе, це не я, і я нічого їй не казав. Я відкараскався від неї, гадаю, вона пішла задоволена. Та вона якось натрапила на слід. Знає все, Френсисе. Про педингтонську адресу, комп’ютер. Навіть про те довбане злите опитування. Та й той байстрюк Кендрик, певно, розпустив язика. Господи, Френсисе. Тобто, а якщо вона мені не вірить?
— Притримайте язика на хвильку,— скипів, посміхаючись, Уркгарт.— Хто, Роджере? Про кого ви говорите?
— Сторін. Меті Сторін. Вона казала...
— У неї є якісь надійні докази? Чи вона просто здогадується?
О’Ніл спинився на одну-єдину мить.
— Гадаю, нічого певного. Самі здогадки. Окрім...
— Окрім чого?
— Їй сказали, що я якось пов’язаний з відкриттям педингтонської адреси.
— Як, на бога...
— Я не знаю, Френсисе, я, бляха, не знаю. Та все добре, не варто перейматися, вона думає, ніби я зробив це для Колінґриджа.
— Роджере, я б радо...
— Послухайте, усю брудну роботу робив за вас я, брав на себе всі ризики. Вам нема чого хвилюватися, а я ж-бо просто по шию в усьому цьому. О Френсисе, мені потрібна допомога, я боюся! Для вас я зробив надто багато з того, чого не мав би й торкатися, та я не ставив питань і робив, як ви й казали. Ви маєте витягнути мене. Я більше не витримую — і не витримаю. Ви мусите захистити мене, Френсисе. Чуєте? О Боже, благаю, ви мусите мені допомогти!
— Роджере, вгамуйтеся,— тихо сказав він у слухавку, затуляючи її обіруч.— У неї абсолютно немає доказів, і вам нема чого боятися. Ми в цьому разом, розумієте? І ми пройдемо крізь це разом, увесь шлях до Даунінг-стріт.
З того боку лінії не чулося нічого, окрім неконтрольованого схлипування.
— Ви маєте зробити дві речі, Роджере. Не забувайте про лицарство. Лишилося вже всього-на-всього два дні.
Уркгарту здалося, ніби він почув уривчастий схлип вдячності.
— А тим часом, Роджере, тримайтесь якнайдалі від міс Сторін. Ви зрозуміли?
— Але ж...
— Тримайтесь якнайдалі!
— Як скажете, Френсисе.
— Я займуся нею,— прошепотів Уркгарт і обірвав зв’язок.
Він устав, плечі напружені; задивився у вікно, даючи емоціям угамуватися. Позаду нього линув гамір могутніх людей, здатних привести його на Даунінг-стріт. Попереду розкинулася віковічна річка: цей краєвид надихнув стількох великих людей! А Уркгарт щойно кинув слухавку під час розмови з чоловіком, який може зруйнувати йому все.
Розділ сорок перший
Що каже політик святому Петру, коли вони нарешті зустрічаються? Скаржиться на кількість зіпсованих виборчих бюлетенів? Твердить, що якби ж виборчі дільниці лишилися відкритими ще трошки довше, все було б інакше?
У мене є власний план. Я погляну Петру у вічі та скажу старому виродку, що його звільнено.
Він подзвонив їй пізніше того вечора.
— Меті, чи не хотіли б ви зайти?
— Френсисе, я б радо, справді, та хіба ж біля вашого дому не буде юрби?
— Приходьте пізно. Всі вже підуть.
— А... Місіс Уркгарт? Я б не хотіла турбувати її.
— Вже поїхала за місто на кілька днів.
Була майже північ, коли Меті, переконавшись, що ніхто не дивиться, тихенько прослизнула у вхідні двері на Кембридж-стріт. Вона відчувала власну нещирість, та водночас і очікування.
Уркгарт зняв з неї пальто, дуже поволі, пильно дивлячися на неї. Їй стало ніяково, і вона зненацька поцілувала його у щоку.