Але автобуси з учасниками конференції, що поверталися з ранкових зборів, привозили повідомлення про холодність і нарікання. Місце утримають, звісно, ніхто в цьому не сумнівався — воно належало партії ще з часів війни,— та ударна перемога, якої вимагав Колінґридж, з кожним днем усе віддалялася.
Мерзота. Це буде важкий тиждень, не зовсім те святкування перемоги, яке запланували менеджери партії.
Меті прокинулася з пульсуючим головним болем. Вона глянула у вікно на пелену сірості, натягнуту на небо. З моря віяв холодний сирий вітер, мучачи чайок і грюкаючи вікном.
— Ще один день в раю,— пробурмотіла вона, відкидаючи ковдри.
В неї було небагато причин бути невдячною. Як представник провідної національної газети, вона була однією з небагатьох щасливих журналісток, яким запропонували оселитися в готелі штабу. Решта перебивалися у віддаленіших місцях і, трясця, добряче промокали, поки діставалися конференц-центру. Меті ж була однією з кількох обраних, оселених у готелі, де вона могла вільно змішатися з політиками і представниками партії. Саме це й пояснювало її головний біль: вона змішалася дещо завільно вчора ввечері. Отримала дві пропозиції, спершу від колеги, а значно пізніше — від міністра з Кабінету, який пережив відмову Меті, переключивши свою увагу на молоду жінку з PR-компанії. Востаннє їх бачили, коли вони йшли у напрямку парковки.
Меті не соромилася таких справ. Вони з колегами навмисне накачували політиків алкоголем і сплачували відповідну ціну, коли горнило перегрівалося. У політика в барі завжди одна чи дві цілі — секс або наклеп,— і такі зустрічі давали Меті чудову нагоду вихопити якусь чутку. Найбільшою проблемою було те, скільки деталей міг скласти докупи її задурманений розум на ранок. Вона витягнула ноги, намагаючись розігнати кров по тілу, і зробила нерішучу спробу трохи розім’ятися. Всі чотири кінцівки волали, що це гнилий спосіб вилікувати похмілля, тож натомість вона вирішила відчинити вікно — і цей крок вона визнала другим невдалим рішенням за цей день. Маленький готель розташувався високо на скельних вершинах, ідеально, щоб вловлювати літнє сонце, та осіннім ранком він був відкритий для гнаних вітром хмар і морських штормів. Натоплена кімната за секунди перетворилася на ящик з льодом, тож Меті вирішила, що не прийматиме жодних рішень аж до закінчення легкого сніданку.
Вибрівши з душу, вона почула шарудіння в коридорі. Доставка. Вона загорнулася в рушник і підійшла до дверей. Робота у вигляді ранкових газет лежала складена на килимі в коридорі. Меті зібрала газети і недбало шпурнула на ліжко. Коли вони хаотично розсипалися на зім’ятій ковдрі, вилетів аркуш паперу й упав на підлогу. Меті, піднявши його, протерла очі, потім протерла ще раз. Ранкові тумани розсіювалися повільно. Коли ж зрештою розсіялися, вона прочитала слова, виведені вгорі папірця: «ОПИТУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ №40, 6 ЖОВТНЯ». І ще помітнішим було написане великими жирними літерами слово «ТАЄМНО».
Вона сіла на ліжко, протерла очі ще раз, щоб переконатися. Напевне ж це не могли почати розповсюджувати разом з «Мірор», подумала вона. Їй було відомо, що партія проводить щотижневі опитування громадської думки, але призначені вони для вельми обмеженого кола: міністрів Кабінету і жменьки партійних посадовців. У рідкісних випадках їй показували копії, та лише коли вони містили гарні новини, які партія хотіла трохи поширити; в інших випадках їх тримали у найсуворішій таємниці. Два питання відразу ж вистрибнули у Меті в голові, яка швидко повертала собі ясність. Які гарні новини вірогідно знайти в опитуванні? І чому його доставили загорнутим, ніби порцію тріски з картоплею?
Поки вона читала, її рука почала недовірливо тремтіти. Партія виграла вибори кілька тижнів тому з сорока трьома відсотками голосів. А зараз рейтинг її популярності спустився до тридцять одного відсотка, на всі чотирнадцять відсотків позаду опозиції. Лавина й землетрус. Та гірше ще чекало попереду. Цифри популярності прем’єр-міністра були приголомшливі. Він на милі відставав від лідера опозиції. Десь такий самий популярний, як глист. Колінґриджа не любили більше, ніж будь-якого іншого прем’єр-міністра з часів Ентоні їдена з його божевіллям.
Меті обв’язалася рушником і присіла на ліжку. Їй більше непотрібно було питати, навіщо їй надіслали цю інформацію. Це був динаміт, і лишалося просто підпалити запал. Шкода, якої він завдасть, якщо вибухне посеред конференції партії, буде катастрофічною. Це зумисний саботаж і блискуча стаття — стаття, написана Меті, за умови, що вона отримала цю інформацію перша.