Дебелий джентльмен у твідовому костюмі та з пишними військовими вусами наблизився до неї, і її серце впало. Це напевне був патрульний охорони в погоні за порушниками.
— Вибачте, люба,— сказав він чітким голосом, перехопивши її біля вхідних дверей.— Ви бачили когось із працівників? Вони не потрапляють на очі у дні родинних відвідин, але ж повинна бути змога знайти когось, коли це потрібно?
Меті, перепросивши, полегшено усміхнулася. Удача супроводжувала її: Меті обрала найкращий можливий день, щоб уникнути незручних питань. Це місце носило атмосферу радше якогось фешенебельного заміського будинку відпочинку, аніж лікувального закладу: ніяких гамівних сорочок, ніяких обмежень, ніяких замків на дверях, ніяких лікарняних запахів. На стіні в коридорі вона знайшла карту пожежної безпеки з детальним планом будинку, який Меті використала у пошуках своєї здобичі. Вона знайшла Чарльза надворі, на лавці в садку, він, сидячи під останнім жовтневим сонцем, задивився кудись на той бік долини. Це відкриття не принесло їй жодної втіхи. Вона прийшла сюди обманювати.
— Овва, Чарлі! — вигукнула вона, сідаючи біля нього.— Яка несподіванка зустріти вас тут.
Він поглянув на неї, геть не впізнаючи. Він видавався виснаженим, реакції уповільнені, так ніби подумки перебував десь далеко.
— Я... перепрошую,— промимрив він.— Я не впізнаю....
— Меті Сторін. Та звісно, що ви пам’ятаєте. Ми провели разом неймовірно чудовий вечір у Борнмуті кілька тижнів тому.
— О, вибачте, міс Сторін. Я не пам’ятаю. Розумієте, я алкоголік, саме тому я й тут, і, боюся, кілька тижнів тому я був не в тому стані, щоб багато чого запам’ятати.
Вона була приголомшена його щирістю, а він спокійно усміхався.
— Будь ласка, не ніяковійте, моя люба,— сказав він, погладжуючи їй руку, ніби старий дядько.— Я залежний. Намагаюся вилікуватись. Мав мільйон способів приховати це від усіх, та обдурив лише себе самого. Тепер я хочу видужати. Саме для того й існує цей лікувальний центр.
Меті зашарілася. Вона вторглася в особистий світ хворої людини й почувалася присоромленою.
— Чарлі, якщо ви не пам’ятаєте, хто я така, тоді ви й не згадаєте, що я журналістка.
Рука забралася, посмішка зникла, натомість з’явився вираз приреченості.
— Холера. А наче ж така мила дівчина. Гадаю, так і мало колись статися, хоча Генрі й сподівався, що мені тут дадуть спокій...
— Чарлі, благаю, повірте мені, я прийшла не для того, щоб ускладнювати вам життя. Я хочу допомогти.
— Всі так кажуть, хіба ні?
— Поки нічого не кажіть, просто дайте мені трохи поговорити.
— Що ж, добре. Я ніби нікуди не збирався.
— Ваш брат, прем’єр-міністр, був вимушений подати у відставку через заяви, нібито він допоміг вам купити й продати акції, щоб отримати швидкий прибуток.
Він помахав рукою, щоб спинити її, та вона відмела його протест.
— Чарлі, ні в чому з усього цього немає для мене жодного сенсу. Нема за що вхопитися. На мою думку, хтось навмисне хотів підкопатися під вашого брата, звинувативши вас.
— Справді? — його старі устричні очі затремтіли з інтересом.— Хто б таке зробив?
— Я не знаю. У мене є лише підозри. Я прийшла, щоб дізнатися, чи не зможете ви наштовхнути мене на щось конкретніше.
— Міс Сторін... Меті, можна називати вас так? Ви ж сказали, що ми старі друзі... Я п’яниця. Я навіть не можу згадати, як познайомився з вами. Тож чим я можу зарадити? Моє слово взагалі не має ніякої ваги.
— Я не суддя і не обвинувач, Чарлі. Просто намагаюся скласти докупи мозаїку з тисячі розкиданих шматочків.
Його стомлені очі поглянули за схили в напрямку Довера й Каналу, так ніби там лежав інший світ.
— Меті, я силкувався пригадати, повірте мені. Думка про те, що я збезчестив Генрі й змусив його подати у відставку, завеликий тягар для мене. Та я не знаю, в чому полягає правда. Я не можу вам допомогти. Я навіть собі не можу дати раду.
— Ви не можете пригадати нічого щодо покупки стількох акцій?
— Я був дуже хворий. І дуже п’яний. Є багато речей, спогадів про які я не маю.
— І ви не могли б згадати, звідки взяли гроші і що зробили з виторгом?
— Видається дуже малоймовірним, щоб у мене завалявся невеликий статок і щоб я цього не пам’ятав чи, що більш імовірно, витратив його на алкоголь. І я гадки не маю, куди поділися гроші. Навіть я не можу пропити п’ятдесят тисяч фунтів усього за кілька тижнів.