«Сан» пішов ще далі, інтерпретуючи слова Вултона як злу антисемітську атаку на Семюела; єврейські активісти наводнили радіочастоти і рубрики «Листи від читачів» скаргами, в той час як рабин з рідного Семюелового міста закликав комітет з расової дискримінації розслідувати те, що він назвав «найогиднішою заявою від старшої політичної фігури з часів Мослі». Вултон не надто засмутився від цієї гострої реакції, заявляючи (приватно), що «протягом наступних двох тижнів усі роздивлятимуться форму вух Семюела, а не слухатимуть, що він каже».
До пообідньої пори середи Уркгарт відчув, що ситуація вже достатньо загострилася, тож час йому оприлюднити заклик «повернутися до гарних манер і стандартів особистої поведінки, за які славиться партія». Луна цієї заяви прокотилася редакційними колонками, в той час як перші шпальти тих самих газет розбризкували найсвіжіші прояви поганих манер.
Отже, коли у п’ятницю по обіді Меті увійшла до кабінету Престона, кажучи йому, що в неї є ще дещо, він виснажено похитав головою.
— Краще б це було щось інше,— сказав він, шпурляючи у куток прес-реліз Ерла.
— Це і є щось інше,— попередила вона.
Він не виявив особливого інтересу.
— Інша передовиця,— сказала вона.
— Давай, змусь мої коліна тремтіти.
Вона зачинила по собі двері, переконуючись, що їх не могли підслухати.
— Колінґридж подав у відставку через закиди, буцімто вони з братом здійснювали махінації з акціями через Педингтонського торговця тютюном і другорядний турецький банк. Гадаю, ми можемо довести, що його майже напевне підставляли на кожному кроці.
— Що ти таке верзеш?
— Усе підтасували.
— Ти можеш це довести?
— Гадаю, так.
Його секретарка просунула голову в двері, та від неї безцеремонно відмахнулися.
— Ось що ми маємо, Ґреве.
Меті терпляче розповіла, як перевірила комп’ютерні файли у штабі партії, які виявили, що у файл дистрибуції хтось втрутився.
— Навіщо комусь це робити?
— Щоб фальшива адреса в Педингтоні була напряму прив’язана до Чарльза Колінґриджа.
— Чому ти думаєш, що вона фальшива?
— Будь-хто міг відкрити ту абонентську скриньку. Не думаю, щоб Чарльз Колінґридж колись заходив у Педингтон.
— Згинь на хрін! — раптом гаркнув Престон, і той, хто зазирав у двері, драпанув геть.— Тож навіщо комусь відкривати фальшиву адресу на ім’я Чарльза Колінґриджа?
— Щоб підставити його. І його брата.
— Надто складно,— зауважив Престон, але досі слухав.
— Сьогодні вранці я сама з’їздила у Педингтон. Я відкрила абонентську скриньку в тій самій тютюновій крамниці на цілком вигадане ім’я. Потім взяла таксі до Севен-систерз-роуд і «Юніон-банку Туреччини», де відкрила рахунок на те ж саме вигадане ім’я — не на п’ятдесят тисяч, усього на сто фунтів. Все забрало менше трьох годин від початку й до кінця.
— Господи...
— Тож я можу починати замовляти порнографічні журнали, оплачені з нового банківського рахунку і доставлені на адресу в Педингтоні, що може завдати до дідька багато шкоди репутації одного абсолютно невинного політика.
— Кого?
У відповідь вона поклала ощадну книжку і квитанцію з тютюнової крамниці на стіл редактора. Престон нетерпляче глянув на них, а тоді вибухнув.
— Лідер опозиції! — вигукнув він стривожено.— Що ти в дідька накоїла?
— Нічого,— сказала вона з переможною посмішкою.— Лише показала, що Чарльза Колінґриджа майже напевне підставили; що він, вірогідно, ніколи й не проходив повз тютюнову крамницю чи «Юніон-банк Туреччини» і, отже, міг і не купувати тих акцій.
Престон тримав ті документи на відстані витягнутої руки, так ніби вони могли спалахнути.
— А це означає, що Генрі Колінґридж не казав своєму брату про «Ренокс Кемікалз»...— сказала вона так, що стало зрозуміло: це ще не все.
— І? І? — вимагав Престон.
— Він не винен. Не мусив іти у відставку.
Престон звалився назад у своє крісло. Крапля поту почала збиратися на його чолі. Він почувався, ніби розривається надвоє. З одного боку, уявляв появу грандіозної статті, хоча в цьому була й проблема, бо, з другого боку, він безпомилково бачив неймовірний вплив, який така історія справила б на світ Вестмінстеру. Вона би перекинула все догори дриґом, можливо, навіть врятувала б Колінґриджа. Та чи цього вони хочуть? Лендлес щойно проінструктував його, що має свіжої рибки до смаження і щоб усі головні статті, які впливатимуть на виборчі перегони, перед публікацією узгоджували з ним. Жорсткі новини для Лендлеса — трохи більше, аніж просто продукт. Чого він жадав — це впливу, влади. Престон не знав, в який бік обернеться бос, йому треба було потягнути час.