Меті похитала головою.
— Не думаю, що це був Ґрев. Щоб так позиціонувати газету, треба мати яйця, а він же ж такий хирий хрін. Ні, це могли зробити тільки з одного місця: зі столу нашого — вашого! — улюбленого власника. Коли він вліз минулого разу, то скинув з трону Колінґриджа, а зараз намагається передати корону комусь іншому.
— Але чому? Чому Уркгарт? Він справляє враження одинака, аристократа, патриція, старомодного, хіба не думаєш?
— Сильний мовчазний тип.
— Нічого особливого, ніякого визначного фан-клубу.
— Але ж, може, в тому й річ, Джонні. Сидить і не вистромлюється. Ніхто не ненавидить його настільки, щоб змагатися з ним; не так, як із Семюелом.
Вона обернулася поглянути на нього, її подих формував завитки пари у вечірньому повітрі.
— Знаєш, він може просто прослизнути між крапельками, поки решта б’ються на смерть. Можливо, Лендлес визначив переможця.
— То ти гадаєш, він балотуватиметься?
— Певна того.
— Звідки?
— Я — політичний кореспондент. Найкращий. Але...
— Мерзнеш надворі біля намету, так?
— Я втратила роботу, Джонні, але не допитливість. Думаю, тут відбувається щось серйозніше, ніж будь-хто може уявити. Серйозніше, ніж Лендлес, набагато серйозніше, ніж Хирий Хрін. І занадто серйозне для «Кронікла».
— Що ти маєш на увазі?
— Вудворд і Бернстайн?
— Вони мали газету, щоб друкувати свої речі, Меті.
— А ще вони написали книгу.
— Ти напишеш книгу?
— Можливо.
— Хочеш, щоб я переказав це Ґреву?
— Тільки якщо це його дійсно засмутить.
Розділ тридцять третій
Що вище кіт видирається на дерево, то далі йому падати. Те ж саме і з політиками, хіба що політики не відскакують від землі.
Буде? Не буде? Новини наступного дня переважно присвячені були роздумам про те, чи балотуватиметься Уркгарт. Медіа завели себе до тієї міри, що почувалися б дуже розчарованими, якби він не висунув своєї кандидатури, хоча він і по обіді ще не повідомив своє рішення.
Так само як і Роджер О’Ніл. Вчора Меті зателефонувала до штабу партії з метою отримати офіційний коментар щодо комп’ютерної системи, продажу літератури й бухгалтерських процедур, і лише переконалася, що Спенс мав рацію щодо заборони працівникам спілкуватися зі ЗМІ на час кампанії. Меті змогла поговорити лише з прес-офісом, хоча ніхто з прес-офісу, здавалося, не міг чи не хотів балакати з нею.
— Схоже, ніби ви розслідуєте наші витрати,— припустив голос на тому кінці дроту.— Продаж літератури? Зараз у нас роботи з головою, Меті. Передзвоніть за кілька тижнів.
Тож вона попросила переключити на офіс О’Ніла, і її з’єднали з Пенні Ґай.
— Здрастуйте, це Меті Сторін з «Кронікла»,— сказала вона, відчуваючи легенький укол через власну нечесність.— Ми зустрічалися кілька разів на конференції, пам’ятаєте?
— Так, Меті. Чим можу допомогти?
— Я хотіла б дізнатися... знаю, треба було попередити раніше і все таке... але я хотіла б дізнатися, чи можна до вас зайти завтра зранку і коротко переговорити з Роджером.
— О, перепрошую, Меті, але він воліє залишати ранок вільним для роботи з паперами і для внутрішніх зустрічей.
Це була брехня, до якої Пенні доводилося вдаватися дедалі частіше, бо О’Ніл уже геть не дотримувався розкладу. Зараз він рідко приходив до офісу раніше першої години.
— Прокляття, я просто дуже сподівалася...
— А в чому справа?
— В мене просто є деякі думки, які я б хотіла обговорити з ним. Щодо раптової любові Чарльза Колінґриджа до політичної літератури. І адреси на Прейд-стріт.
Запала пауза, тривожна, так ніби Пенні впустила слухавку.
— Я вам передзвоню,— сказала вона і перервала зв’язок.
Коли Пенні подзвонила О’Нілу, вона очікувала, що її тривога від дзвінка Меті переросте у вулкан паніки, але О’Ніл видався навдивовижу впевненим.
— У неї ж нічого нема, Пен,— наполягав він.— Тим паче, я чув, що у неї неприємності в газеті. Це не проблема.
— Але що їй відомо, Родже?
— А мені, бляха, звідки знати? Приймімо її — і довідаємося.
— Родже?
— Гадаєш, я вже не можу змусити своє старе тіло рухатися, Пен? Вона ж просто довбане дівчисько!