— У вас ще буде час насміхатися з мене, — сказав я. — Думаю тільки, що ви несправедливі до себе і що це Катріона привернула ваше серце до мене. Вона надто щира, щоб помічати, як ви, незграбність свого друга.
— Я б не поручилася за це, містер Давід, — зауважила молода леді, — у дівчини зіркі очі. У всякому разі мені незабаром довелося переконатись, що вона вам справжній друг. Я одвела її до мого батька, його світлість був від кларету в благодушному настрої, тому прийняв нас обох. «Ось Сіроока, про яку ви стільки наслухались за останні дні. Вона прийшла довести, що ми говорили правду. Кидаю до ваших ніг найвродливішу дівчину в нашому краї», — сказала я, по-єзуїтському залишаючи в думці місце в Шотландії і для себе. Вона на ділі підтвердила мої слова: стала перед ним на коліна, і я б не наважилась побожитись, що від цього вона не сподобалась йому вдвічі більше, а її звертання не здалося ще чарівнішим. Адже всі ви, мужчини, справжні магометани. Дівчина розповіла йому, що сталося того вечора, коли вона затримала слугу свого батька, щоб той не міг іти за вами, і як вона тривожиться за батька й за вас. З сльозами просила вона врятувати життя вам обом (з яких жодному не загрожувала небезпека). Повірте, я стала, нарешті, пишатися своєю статтю, так все у неї виходило красиво, і шкодувала тільки, що йшлося про таку незначну справу. Вона не встигла багато сказати, як, запевняю вас, прокурор був уже цілком тверезий і бачив, що вся його тонка політика розплутана молодою дівчиною й розкрита його ж непокірливою дочкою. Проте ми вдвох прибрали батька до рук і владнали справу. Якщо тільки вміло обходитися з моїм татом, як це змію робити я, то з ним ніхто не зрівняється.
— Він був дуже добрим до мене, — сказав я.
— Так само, як і до Катрін, я сама була свідком цьому, — заявила міс Грант.
— І вона просила за мене? — спитав я.
— Просила, і дуже зворушливо, — відповіла молода леді. — Не хочу сказати вам, що вона говорила, бо вважаю, що у вас і так уже досить зарозумілості.
— Бог відплатить їй за все! — вигукнув я.
— Разом з містером Давідом Бальфором, сподіваюсь? — вставила міс Грант.
— Ви надто несправедливі до мене! — вигукнув я. — Мене проймає дрож на саму думку побачити її в таких грубих руках. Думаєте, я розраховую на це, тому що вона просила за моє життя? Та вона зробила б те саме навіть для сліпого щеняти! Коли б ви тільки знали, — я мав ще більше причин загордитися. Вона поцілувала мою руку. Так, поцілувала! А чому? Думала, що я хоробро стою за справедливу справу і, можливо, йду на смерть. Не заради мене вона це робила… та мені не треба було говорити це вам, коли ви не можете без сміху дивитися на мене. Це було з любові до того, що вона вважала мужністю. Я думаю, ніхто, крім мене й бідного принца Чарлі, не удостоївся такої честі. Хіба це не означало прирівняти мене до божества? Думаєте, серце моє не тремтить, коли я згадую про це?
— Я багато сміюся над вами, більше, ніж допускається ввічливістю, — призналась молода леді, — але скажу вам одне: якщо з нею ви говорите так само, то у вас є деяка надія на успіх.
— З нею?! — вигукнув я. — Та ніколи не посмів би! Я можу говорити так з вами, міс Грант, бо мені байдуже, якої ви думки про мене. Але з нею? Ніколи!
— По-моєму, у вас найбільші ноги в Шотландії, — зауважила дівчина.
— Вони й справді-таки не малі, — відповів я, дивлячись вниз.
— Бідна Катріона! — зітхнула міс Грант.
Я здивовано глянув на неї; хоч тепер я чудово розумію, що вона хотіла сказати, але раніше завжди був не дуже дотепний у світських розмовах.
— Ну, містер Давід, — сказала вона, — хоч це й проти мого сумління, але, бачу, доведеться бути вашим адвокатом. Вона дізнається, що ви приїхали до неї, як тільки почули про її ув'язнення, дізнається також, що ви не схотіли навіть поснідати; з нашої ж розмови вона дізнається рівно стільки, скільки я вважатиму зручним розповісти недосвідченій дівчині її років. Повірте, це стане вам у пригоді краще, ніж коли б ви говорили за себе самі, бо я промовчу за довгі ноги.
— То ви знаєте, де вона?! — зрадів я.