- Сильно...
- Угу. Я, доречі, сьогодні буду з тобою, так шо не переживай, все буде норма.
- Я теж так думаю.
- Ми через два дні на риболовлю збираємось, з нами підеш?
- Та я то хочу, але в мене не має інструменту.
- Інструментів вдосталь, не переймайся. Тим паче ми на спінінг підемо рибачити.
- Ну тоді я тільки за.
- От і ладушкі, головне - щоб погода не підвела.
- Слухай, а в тебе є дівчина? - запитав я.
- Ну, як сказати, є, навіть не одна, а точніше чотири, - сказав і сміється. - Не те, шо дівчина. Просто у нас спільний спортивний інтерес, всі в курсі і ніхто не жаліється.
- Зрозумів.
- А чого питаєш? - запитав Чьокі через затяжку.
- Та просто, стало цікаво.
- Не переживай, дівчат тут вистачає на будь-який смак, тільки визначся з намірами.
- Та я і сам ще толком не знаю чого хочу.
- Ну це таке.
Ми сиділи і розмовляли на всі теми, що можна було придумати, починаючи з риболовлі і закінчуючи астрономією. Через деякий час до нас приєднався начальник. Ми ще трохи посиділи і прийнялись за роботу, поправляти всякі деталі: відремонтували стільці, підкрутили деякі столи, повісили нову поличку для напоїв і таке інше. Час пробіг дуже швидко і я потроху підкрадався до своєї першої зміни. Начальник і Чьокі, частенько шепотілись один з одним, а потім сміялись. Більш за все на мене чекає щось особливе в перший робочий день, але я не став загадувати, все буде так як має бути. З одного боку, мені кортіло, щоб швидше все почалось, з іншого боку я трохи боявся, боявся виглядіти по дурному, якщо щось не буде виходити. Але поруч були гарні наставники, хоча вони сьогодні, мабуть, на мені відірвуться. Десь через годину все повинно було розпочатись, я сидів в очікуванні і перебирав меню вздовж і поперек. До мене підійшов начальник.
- Ну що, готовий юначе?
- Та начеб то, з часом буде видно, - сказав я з посмішкою.
- Та не хвилюйся, Чьокі буде поруч, так шо все буде гаразд, - сказав і почав настанови. - По-перше, як я і говорив, будь для всіх них другом, але не перегинай палку, бо ти бармен, а не психолог, і не мати з батьком. По-друге, будь ввічливим, але не давай їм спуску, бо сядуть на шию. По-третє, не чіпляйся до дівчат, точніше не фліртуй, бо залізуть на голову, і вижмуть з тебе усі соки, це звичайно непогано, але ти на роботі, тому тримай себе в руках і в штанах, х-ха! - засміявся начальник, на секунду притих, наче шось згадав і продовжив, - Так от, сам не пий, ну хіба що зовсім трохи, для хоробрості на першій зміні, стіл тримай у чистоті і будь самим собою, все в тебе виде.
- Добре, буду старатись все зробити як сказали.
- Я і не сумніваюсь, - він поклав руку на плече і додав, - Ну біжи, Чьокі тебе вже чекає на місті, так шо держи хвоста трубою.
- А ви будете сьогодні? - запитав я.
- Я сьогодні в місто, у мене зустріч, але більш за все приїду під кінець зміни.
- Ааа, ну добре.
- Так, я побіг збиратися, вже час.
- На все добре.
- І тобі.
Начальник пішов до своєї кімнати, а я направився до барної. Там на мене чекав мій колега.
- На нас чекає незабутній вечір друже, так шо пристебни паси безпеки, буде гаряче.
- Ой, шось мені здається це не до добра, - сказав я.
- Ще й як до добра, ти запам'ятаєш цей вечір на довго.
Чьокі зробив деякі зауваження і настанови від себе, потім включив музику. Грала пісня The White Stripes - 'Seven Nation Army' Так і почався мій робочий день.
Людей ще не було, тому ми просто спілкувались. Він розповідав про своє дитинство і про всякі кумедні ситуації, в які він потрапляв. Пройшло ще дві години перш, ніж з'явились перші відвідувачі. Вони замовили по пиву і дещо з кулінарії. Не пройшло і години як майже всі столики були зайняти.
- Піди постав на столик номер сімнадцять «зарезервовано», - сказав Чьокі.
- Коли це його зайняли?
- Та ще вчора, забув сказати.
Я поклав на стіл табличку і повернувся. Сонце потроху сідало.
- Ну що, пора зірвати першу чарку, пройшло вже майже чотири години.
- Емм, може ще ранувато?
- Ні, як раз саме час, бо потім не буде коли, та і краще зараз розслабитись - наполягав Чьокі.
- Ну, раз так, то давай зірвемо по одній, - погодився я.
- А може і не по одній, - сміється Чьокі.
Він налив по чарці віскі, підняв трохи догори і сказав:
- Ну шо, будьмо! За перший день, який ще не закінчився.
- Будьмо!
По одній звичайно це не закінчилось, за дві години ми випили майже дві третини пляшки, в голові помутніло, але я все нормально сприймав і не вдавався до варняків. Коли ми підійшли вже до досить веселого настрою, до нас на барну стійку підсів чоловік років п'ятдесяти, а може і більше, він був трохи схожий на байкера. У нього була велика борода, чорні окуляри і постійно натягнута посмішка. З першого погляду веселун ще той.