- Чьокі, налий мені чогось кріпенького, шоб з вами зрівнятись.
- Момент, - відповів Чьокі, достав нашу недопиту пляшку і налив клієнту.
- А це я так зрозумів новенький. Перша зміна юначе?
У чоловіка був низький голос, але добродушний, було схоже, що він тут далеко не вперше.
- Так, перший робочий день.
- Ооо, то це я як раз дуже успішно зайшов, х-ха, - додав він весело, - Зара ми тобі швидко поясним що і до чого, а де старий жулік?
- Та поїхав у справах, буде під вечір, - сказав Чьокі і теж підозріло посміхається.
- Ну я так і думав.
Мене це, звичайно, трохи насторожило, але я думав, що страшного і непередбачуваного нічого не буде.
- Я пам'ятаю твою першу зміну, ти тремтів як негодований цуцик на морозі, а зараз он яка ділова ковбаса, так і ти з часом звикнеш.
- Та наче і не страшно, поки шо.
- Хахаха, ну це поки що, потерпи.
Вони в основному вели бесіду вдвох, я щоб не стояти стовпом іноді піддакував і протирав стакани. А потім я помітив дівчину, яка сіла за столик номер сімнадцять. Вона була з темним волоссям, у неї була витончена фігура, різкий і пронизливий погляд, люди майже за кожним столиком помітили її присутність, я звісно теж не залишив її без уваги. Вона дійсно була прекрасна, розкішне волосся підкреслювало її зовнішність і додавало шарму. Я було хотів вже піти сам і запитати, що вона буде замовляти, але Чьокі мене випередив. Байкер помітив мою зацікавленість, але я не встиг прибрати погляд з неї непомітно.
- Так, вона прекрасна, дивовижна дівчина.
- Яка? - запитав я, але і сам зрозумів, що це було неприродньо і незграбно.
- А-а-а, ну так, ти на неї не дивився. Ну добре, налий нам по одній, собі і мені, і я розповім тобі про своє кохання.
Ну от і почалось, тепер мені виллють душу і я повинен буду заплакати в фіналі, хоча чолов'яга був досить приємним в розмові.
- Я пити не буду, а вам зараз оформлю.
- Ну як хочеш, я був твого віку мабуть, - він потягнув чарку і жестом показав повторити. - Був осліплений багато чим, і дівчат майже не бачив, марив спортом, часу не вистачало на них. Але одного разу, в цій кав'ярні зустрів дівчину, я вперше тоді прийшов сюди. Вона була як і ти, працювала на барі, ми з нею довго спілкувались, добре проводили час, тоді вона була набагато доросліша за мене, але це не зупиняло, як і не зупиняв той факт, що в неї був хлопець, він був лайном. Не те, шо він її мучив чи ще щось, просто вона була йому просто як факт присутності, ніяких квітів і романтики, - він потягнув ще одну чарку. - Повтори друже. Боже, яка вона була прекрасна, я її обожнював, мені було з нею легко, розумієш? Ми часто ходили з нею вздовж берега, гарні були часи, але зустрічі наші були потайки, - він зробив паузу. - До тих пір поки не дізналась її сестра, про нас і в той же день вона сказала, що одружена. Тоді багато думок звалилось на мою голову, а наступного - її вже тут не було, звільнилась. В мене навіть її фото не залишилось, вона живе тільки в моїй пам'яті і щоб не забувати про неї, я прихожу сюди, кожної неділі, з думкою шо може ще побачу її, - він було потягнувся до чарки, потім зупинився і додав. - Так шо давай, не тягни резину і наливай собі, бо самому сумно.
Істрія була і сумна, і якась кіношна, але приємна. Я не довго думав і налив собі.
- Так шо не упускай свого шансу, якщо він з'явиться, добре? - він підняв чарку і посміхнувся.
- Добре.
Ми випили. Коли повернувся Чьокі я за історією навіть і не помітив. Ішли години, а до тієї дівчини так ніхто і не прийшов, хоча не факт, що і повинен був. Я зиркав на неї частіше, ніж дихав, але вона нікого не помічала.
- Чьокі, а ти знаєш ту дівчину? - запитав я.
- Знаю, - посмішка натягнулась і в нього, і в байкера. - Хочеш познайомитись?
- Нііі, ні, просто запитую, - відповів я, але це була звичайно ж неправда.
І саме в цей момент, вона кинула погляд на мене і я відчув його прямо кістками. Це було сильне відчуття, я постарався не здатись і затримати погляд на ній, але він в неї був набагато сильніший.
- Дивись, а то очі повипадають.
Не зважаючи на слова відвідувача, я промовив те, що мені було не дуже притаманне.
- Як багато може нам розповісти про людину, один лиш погляд, навіть тоді коли ти її вперше побачив, звичайні рухи тіла, міміка обличчя - підтверджують наші здогадки.
- Ти ще ж наче нічого не пив, - сказав відвідувач. - А вже вдарився в філософію, х-ха!
Тут мої думки розвіялись і я повернувся до реальності.
- У мене буває, вибачте.
- Та то нічого, ще не вечір.
Чьокі був у своїх думках, схоже було на те, що він взагалі нічого не почув, але я помітив нотку суму на його обличчі, він явно щось згадав, але старався не показувати. Я не став ворошити минуле.