- Я готова, - вона поклала голову на барну стійку і чекала.
- Залазь на барну стійку і заливай, ось інвентар!
Я заліз на стійку, та сів на коліна. І почалось, я залив їй по троху з обох пляшок, взяв лайм і почав наближатись до неї. На це дивились і хлопали мені, кричали всілякі фрази, підбадьорювали, бо всі вже були в курсі, що у мене перший день (це мабуть той перший клієнт все розповів). І ось я відчув дотик наших губ, я хотів затримати це відчуття, але натиснув на лайм і потік сік. Потім вона підвелась, стрибнула на ноги і вигукнула:
- З почином! Я буду ще!
І всі заплескали ще гучніше, свист і всяке таке. Я радів як дитя, а з роту виглядав лайм. Але несподівано для мене, вона повернулась і сказала:
- Лайм!
- Хто?
- От дурне! Іди сюди, - вона схопила мене за сорочку і підтягнула до себе. Так як вона, мене ще ніхто не цілував. І тут сталось шось дуже непередбачуване, світло вимкнулось, музика теж стихла і стало дуже темно, навіть дівчина, яка ось тільки-но мене цілувала, теж пропала. Темінь і тиша. І тут знову з'явилось світло, всі лежали на підлозі мов мертві, ніхто не ворушився, один я стояв як дурень і в мене не було слів. Але, потім я почув як хтось почав ржати, аж захлинаючись, за ним приєдналася і решта, через десять секунд вже сміялись всі, хто лежав на підлозі. І тут залетів Чьокі:
- Вітаю!!! Ти прийнятий!! З посвятою!!!!
- Вітаєм! Вітаєм! - кричав натовп.
У мене ще досі не було слів, аж то тих пір, поки до мене не підійшов мій перший клієнт. Він поплескав мене по плечах, і запитав, але вже якось іншим голосом:
- Штани сухі?! Х-ха-ха-ха!!
- Начебто так! - сказав я.
І тут він почав з себе знімати бороду, волосся і навіть частково маску. Це був мій начальник, він сміявся, аж за живіт тримався, та і не тільки він, майже всі... і я теж.
- Ти був молодець, все було добре, я радий, шо найняв саме тебе.
- Дякую, думаю я вас не підведу, - сказав я.
- І я так думаю, - сказав начальник. - Ну я пішов далі, а ти працюй.
- Добре.
Як тільки він пішов, я почав шукати поглядом ту дівчину, вона вже стояла вкінці залу і дивилась на мене, чекала доки я знайду її і підморгнула мені, потім показала, що доїдає лайм, всміхнулась і кудись пішла з кав'ярні.
Ми ще довго тоді гуляли, це був незабутній вечір, стільки переживань, люди, сміх, пісні, флешмоб, і, особливо та дівчина. Мені було цікаво, чи побачу я її ще раз, щось мені підказувало, що це наша не остання зустріч і я з нетерпінням чекатиму наступної.
Дія VІІ
"Змагання"
Наступного дня, дуже боліла голова, бо «намішали» всього чого тільки можна. Рано вранці, до мене постукали у двері, я видав тільки якийсь незрозумілий звук і на поріг зайшов начальник. Він був одягнений в білі штани і накинув куртку:
- Одягайся юначе, пора йти.
- До кого? - сказав я, не розплющуючи очі вдруге.
- Не до кого, а куди, - сказав він спокійно і кинув мені пакет з якимись речами.
- Добре, куди? - сказав я, але очі вже розплющив.
- На тренування, чи ти вже забув?
- Ні, не забув, просто вчора я трошки переробив.
- Не переробив, а перебрав, але то нормально. Давай, пішли, я чекаю на тебе через десять, ні, через п'ять хвилин.
- Угу-у, збираюсь.
Мені було ліньки звичайно, але все ж я випав з ліжка. Підлога була холодна і некомфортна, тому я швидко прокинувся. Натягнув якісь свої речі, забрав пакет, що дав начальник і вийшов з кімнати. На вулиці було ще досить темно, і я прикинув, що зараз ще дуже рано. Більше того я спав, мабуть, не більше чотирьох годин. Начальник сидів за одним і з столиків і потягував цигарку з кавою. Я підсів до нього.
- Ага, ось і ти. Ось твоя кава, смакуй, і вирушаємо. Голова звичайно чугунна, але не страшно, пройде.
Я нічого не відповів, просто пив каву і теж закурив цигарку. Сонце підіймалося за лісом. Літали пташки, вони щось наспівували, на верхівках дерев проявився перший промень, клубився пар, а біля нас дим, і вода була спокійна. Все було якось миролюбиво навколо.
- Ну, думаю, пора в дорогу, побігли. До речі, а чому ти не одягнув те, що я тобі дав?
- Не знаю, шось не додумався.
- Ясно, ну добре, там одягнешся.
Ми підвелися, вийшли з кав'ярні на берег і побігли. Бігти було важкувато. Через деякий час я відчув, що по піску перебирати ногами не так уже і легко. Так продовжувалось майже десять хвилин, а може й більше. Ми дістались на місце і начальник почав розминатися.
- Перевдягайся, я не буду тебе тренувати в цьому, треба бути відданим своїй справі.
Розгорнувши пакет, я дістав речі, там було біле кімоно стареньке, але досить привабливе. На дні лежав білий пояс. Я вдягнувся, поправив і на мене глянув начальник.