- Ну от, інша справа. - сказав він.
- Так не звично, але цікаво.
- Ну розпочнемо, з фізо.
І ми почали. Він ганяв мене по всьому берегу, змушував виконувати всі вправи і сам їх же і повторював. Було важко і судячи з вигляду начальника, йому теж було не легко. Сонце вже досить високо піднялось і почало навіть припікати.
- Сьогодні буде тільки фізо, - почав начальник. - А вже завтра почнемо і саме тренування, я думаю ти непроти.
- Звісно, непроти, - переводячи подих, видавив я. - У мене вже і так сили на самому мінімумі.
- Та не тільки в тебе, вчора була сильна гульня, га?
- Не те слово.
- Як тобі та дівчина, вона явно тобі сподобалась.
- А ви її знаєте?
- Нууу, пару разів бачив, забавна, весела, приємна в товаристві.
- І не кажіть, - відповів я і посміхнувсь.
- Вона явно тобі припала до смаку.
- Так, шо є, то є, в прямому сенсі цього слова, - і ми зареготали.
- Я думаю вона ще з'явиться, рано чи пізно.
- Я теж так думаю.
Я не встиг і помітити того факту, що я з начальником став дуже близьким, за короткий проміжок часу. Він був добрий до мене і я був відданим йому. Мені подобалась його присутність деінде і його появі не тільки я, а і загалом всі були раді.
Ми по троху почали вертатись, розмовляли на різні теми і тут начальник дещо згадав і відразу ж до мене звернувся перебивши на пів слові.
- Я тут ось що згадав і спочатку тебе запитаю, ти колись хоч раз плавав на човні?
- Плавав, але залежить від того про який човен йдеться.
- Це шось схоже на академічну греблю, тільки у нас сидить три чоловіки в човні.
- Ні, але не думаю шо там є шось таке, шо я не зумію.
- От і добре, будеш нашим третім, а то я вже думав відмовлятись.
- А хто буде брати учать у змаганнях?
- Ну, взагалі, це турнір причалів, і хоч ми і кав'ярня, але причал у нас є, тому ми теж беремо участь.
- Круто, я тільки за, - і я дійсно був тільки за, мені вже давно кортіло десь у чомусь позмагатись, бо я сам по собі дуже азартна людина.
- От і ладушкі, значить завтра, мабуть, тренування не буде, завтра спробуємо погребти.
- А хто ще один?
- Чьокі!
- О-о-о-о, думаю буде весело, - сказав я.
- Та не те слово.
Ми дійшли до кав'ярні і начальник попросив подати щось пожувати.
- Не затримуйся, біжи в душ і сідай на сніданок, складеш мені компанію.
- Я зараз.
Я побіг у душ, швиденько помився, трохи привів себе у порядок і побіг до кімнати, перевдягнувся у чисту одежину і вийшов на двір. За столиками сиділи відвідувачі, мабуть просто туристи або місцеві. Вони наминали бургери, спагеті з шинкою, попивали чай та каву, про щось розмовляли і сміялись. Начальник сидів на звичному для нього місці біля самої води.
- Сідай, зараз принесуть їжу.
- Шось я вже зголоднів, готовий кабана з'їсти.
- Та я теж, бурчить в животі, аж стілець трясеться, ага, ось і їжа, - він так сказав, що у мене аж слинка потекла і не дарма, принесли картоплю печену в глечику з грибами, літній салат, і пару мисливських ковбасок, а ще принесли заварничок з зеленим чаєм.
- Зараз поснідаємо і підемо притягнемо наш човник, трохи пошаманим над ним.
- Без питань, - сказав я з напханим ротом.
- Чьокі мабуть ще спить, його теж потрібно підключити до цього діла.
- Підключимо.
- І якшо все сьогодні зробимо, то завтра попливем на сплав.
Ми добре перекусили і обговорили ранкове тренування. Час спливав. Через трохи прийшов Чьокі і ми почали обговорювати нюанси у греблі на воді. Начебто нічого складного, але я розумів, що в кожній справі потрібно бути майстром і першим прийти на фініш було не так легко.
- Нам потрібно буде попотіти, щоб здолати наших суперників, бо вони теж будуть не аби хто. - сказав Чьокі.
- Попередній рік нас багато чому навчив і цей рік не буде вийнятком.
- Фантастична п'ятірка! - додав Чьокі.
- Так, саме вона.
- Що за «Фантастична п'ятірка»? - запитав я.
- Це ті, хто нам не дозволяють зайняти навіть п'яте місце в змаганні, - відпвів начальник. - Це ті, хто не програвав вже років сім, точно не згадаю.
- Зате вони скажуть точно, - додав Чьокі.
- Але хто вони?
- Такі як і ми, всі хто приймає участь з цієї п'ятірки власники або працюють в кав'ярнях, які побудовані на березі.
- «Останній захід», «Рікардо», «Золотий короп», «Хвиля Мерліна» і найголовніший супротивник це «Тітанік Еді».
- Я так розумію, це і назви цих кав'ярень.
- Саме так.
- А в чому їх сила?
- У кожній команді по-різному, але все чесно, вони спритні, тямущі і дуже добре знають свою справу.
- Я знаю, що хлопці з «Тітаніку» тренуються тільки три рази на рік на воді, а спритні тому, що до них не приїжджають машини з товаром, вони постійно ходять до зупинки на трасі і всі мішки та ящики носять до кав'ярні в руках і на плечах весь рік, гадаю така підготовка не мало чого значить.