- Так, тебе всі зачекались, фішки горять, а пиво гріється, - сказав він твердо і зачинив двері.
Там вже сиділо шість хлопців, двох я ще не зустрічав, вони були новенькі. Один з них був переляканий, а другий робив вигляд, що він не переляканий і йому боятися нема чого. Але вони не знали у що вони вляпалися і їм все-таки потрібно було б боятися всіх і кожного. Хоч ми і грали для душі, та все одно спуску не давали нікому, так як покер - це гроші, а гроші це фішки... багато фішок. Ми довго гомоніли під час гри, дехто просто розмовляв, а дехто робив це навмисно, щоб збити з пантелику і змусити зробити невірну ставку чи дію. В мене був непоганий стек, тому я міг собі дозволити розважитись і грати на пагубних картах. І ось два новенькі вирішили зробити крупну гру. Один з них зробив доволі велику ставку і другий його підтримав. Я не довго думаючи теж підтримав. На руках у мене була бубнова двійка та пікова четвірка. Як бачите, пагубна рука і навіть першокласник б'є мене, але це ж покер. Мій друг був дилер і він виклав перші три карти. На столі лежав червовий валет, червова дев'ятка та хрестова п'ятірка. Ситуація була вбивча, тому залишалося тільки одне, грати як актор у кіно: красиво і переконливо. Я сів зручніше і почав посміхатись кожному в обличчя.
- Чек. - сказав перший.
- Чек. - сказав другий, але дещо з часом.
У цю божественну хвилину я теж мовчав, але був занадто щасливий.
- Ну що хлопці, ваших королів та тузів тут немає? - сказав я з насмішкою. - Прикро мабуть?
- З чого ти це взяв? - запитав перший.
- Ти себе бачив? У тебе на лобі написано, що ти молишся на них, а на столі мої карти, - сказав я спокійно. - Ти теж нещасливий, мені здається в тебе дві масні карти, але ти в них «не попав». Буває, буває...! Х-ха, тому... я... роблю ставку у розмірі банку, ось так то, - сказав я і сиджу як барвінок.
- Пас. - сказав перший.
І ось знову тривожна мовчанка, тільки тепер посміхаюсь не тільки я, а і мої друзі, вони знали, хлопець вже на крючку і тепер тяжко йому доведеться.
- Рівняю, кол. - сказав другий хвилини через дві.
- У-у-у-у мо-ло-дець, - сказав я. - Надія помирає останньою, ну добре, продовжуємо, карту.
Мій друг витіг і поклав на стіл четверту карту, червову двійку і вона стала фатальною для мого суперника. В мене був флеш, точніше в мене нічого не було. Це було моє улюблене - блеф, а якщо ще і досконалий блеф, то він себе завжди виправдовує. Я світився як прожектор на День Незалежності.
- Твої дії, хлопче, - я вирішив підштовхнути його, щоб він мене не розкусив.
- Я роблю ставку в половину банку, - сказав він і нарахував фішки.
Якось аж дуже різко і твердо він робив свою ставку. Я йому посміхнувся, обвів усіх поглядом і побачив, що всі зачаїлись в очікувані фіналу роздачі.
- Окей, так навіть краще, ти мені полегшив завдання, тому я, беру фішки, ось на твоє подвоєння, і я роблю ще подвоєння в два рази, - моє обличчя було вкрай вдоволене і я зробив маленький ковток пива. - Так то, що на це скажеш?
- А я кажу кол, рівняю, - доволі твердо сказав мій суперник.
На одну долю секунди, а може і більше, я подумав: «А не піймався я на гачок?». Дилер поклав останню карту на стіл, виновий валет.
- Твоя черга, - сказав я але вже більш серйозним тоном.
Пройшов деякий час перш ніж він заговорив.
- У цій на диво легкій ситуації два варіанти, - почав він. - Ми або ділимо весь виграш навпіл, або, я забираю все сам, - він вів розмову як справжній ас і мене це і захоплювало, і настерігало. - Я можу зробити доволі добру ставку і ти скинеш карти, а можу пропустити і ми може розділимо виграш, так як у тебе не більше пари дев'яток, - сказав він, ковтнув пива і додав. - Як тобі така версія, а?
- Цікава думка, але звідки такі здогадки?
- Пару слів зайвих, багато тексту, - тепер вже він посміхався. - Чек, я сьогодні щедрий.
- Оце так, витримка в тебе залізна, - сказав я з полегшенням. - Чек, показуємо карти.
- Пара двійок, без кікера, - відповів він. - Четвірка та двійка.
- У мене двійка і четвірка також, - сказав я йому. - Ну ти і шалений, теж блефував.
І весь стіл зайнявся сміхом. Це була прекрасна роздача, тільки один за столом не сміявся - той хто спасував.
- Ви знаєте, що у вас немає ані грама совісті, я викинув короля і валета, сет валетів, це не справедливо.
- Це покер! - сказали майже всі разом потроху відходячи від сміху.
- Потрібна практика, тут і не таке побачиш, - сказав хтось з присутніх.
- Ну що, на урочистий перекур? - запитав хтось.
- Так, давно пора, - відповів інший.
Я виніс непоганий урок з цієї гри, я трохи совався і мене викрили. Доскональна людина завжди уникає метушні, причому свідомо.
Дія ІІ
«До серйозних справ відносься легко, до несуттєвих справ відносься серйозно».