- Я так і не покурив сигару Рікардо, - сказав начальник. - Треба хоч взяти на вечір.
Не встиг він договорити, як дівчина вийшла з попільничкою і сигарою. Він сказав їй пару слів, вона посміхнулась і віддала йому сигару.
- В дорогу! Нам веслувати ще десь години дві, якщо пощастить то півтори, - сказав начальник, - Залежить від течії і вітру.
Ми сіли в човен і почали гребти - не швидко, і не повільно. Сонячне проміння вже було не таким пекучим, але все одно було спекотно. Я не міг забути того видовища, яке побачив у кав'ярні Рікардо, того погляду, який мене на мить зустрів з посмішкою. Але більше за все мене цікавило, про що вона думала в той момент і чи варто на щось сподіватись, тонути в свої думках і мріях. Мовчанка супроводжувала нас по дорозі. Я хотів дізнатися про неї все, але чи варто було? Мені не хотілося, щоб дуло сімейної реліквії поцілило мені між ноги і власник реліквії змусив мене розповісти анекдот. Також було цікаво, що ж сказав начальник цій дівчині, але не встиг я обдумати цю думку, як начальник мені сказав.
- Ну запитай, невже тебе не судомить і ти не хочеш дізнатися, що я їй сказав?
- Взагалі-то хочу, не знаю чому не запитав.
- Бо думав про цяцьки, які вона тобі «непомітно» показала, х-ха! - сказав Чьокі і засміявся разом з начальником.
- Цяцьки чудові, я не заперечую. - сказав я. - Важко позбутися такого видіння, навіть якщо захочеш.
- Це так, чудові смарагди, як вода.
- І багато в нього дітей?
- У кого? - перепитав начальник. - У Рікардо?
- Так, у Рікардо.
- У Рікардо не має дітей, - сказав Чьокі.
- Його називають «тато», бо всі його називають «татусь» або «тато Рікардо», - сказав Чьокі. Ця інформація явно мене вдовольнила.
- Але працівники йому всі, як його діти і він їх любить.
- Що ви їй сказали?
- Сказав... сказав, що сигари в нього вищий пілотаж, - відповів начальник, хоча я потилицею відчував його посмішку і не тільки його.
До кав'ярні ми припливли за дві години, якраз під вечір на відкриття бару. Сьогодні я її більше не сподівався побачити, бо сьогодні вона більш всього була на зміні, але я не засмучувався. Скоріше за все, я її побачу на змаганні, вона явно буде вболівати за своїх.
***
Наступного ранку ми вирішили піти на риболовлю, яку і так відкладали дуже часто, з багатьох причин.
- Сьогодні беремо тільки спінінги, будемо ловити хижака, - почав начальник, коли ми зібралися зранку на палубі. - Всі собі взяли по термосу кави?
- Я взяв.
- І я взяв.
- От і добре, бо риболовля без кави - не риболовля. Так, Чьокі, в тебе інструмент є, а в тебе немає. Ось тримай, він мабуть не найкращий, але досить непоганий. Правда гнучкість у нього помірна, універсал так би мовити.
- Думаю, я з ним справлюсь, - сказав я і взяв вудочку.
- Снасті всі в мене, потім роздам.
- Ну, рушаймо, - сказав Чьокі і ми пішли.
Ранок був доволі прохолодним, але він придавав бадьорості і жаги до риболовлі. Сонце вже з'явилося на горизонті і осяяло одинокими променями воду.
- А чому ми не вийшли раніше на риболовлю? - запитав я.
- Тому що ми полюємо на хижака, а він - лінива і некваплива риба, і любить полювати, як правило, вже по світлому, тому не має сенсу вставати рано.
- Зрозуміло.
- Це якби ми йшли ловити овочі, ну там ляща, карасиків і так далі, то тоді так, треба вставати рано, бо коли вже сонце почне припікати, то вона же не хоче кидатись на наживу, так як вранці. Хоча, мабуть все залежить від місця і водойму.
- А куди саме ми зараз прямуємо, на ями? - записав Чьокі.
- Так, на ями, там впіймати велику рибину простіше. Ну як простіше, простіше її підчепити, а от витягнути - не факт.
Ми все йшли і йшли, до прохолоди майже звикли і, чесно кажучи, вже хотілось хильнути кави. Начальник наче причитав думки і мовив:
- Он бачиш лавочки? Нам туди, - і вказав пальцем на місце призначення.
Через п'ять хвилин ми вже були на місті і розпакувалися. Дістали воблери, вертушки і почепили собі на спінінги. Я дістав твістера - снасть, яка йде по дну водойму, мої друзі начепили донні воблери.
- Ну, тепер п'ємо каву і починаємо полювання, - підвів начальник.
Сіли на лавці зі столиком і почали пити, і розмовляти на тему риболовлі, ділилися байками і на руках міряли рибини, які ловили раніше.
- Я пішов, розпочну, - сказав я і підвівся.
Рибалка була мовчазною і майже дві години пройшло, але ми ще нічого не впіймали. Так часто буває, коли виходиш на рибалку, бо занадто багато факторів, які впливають на це все. Але спінінгова риболовля дуже непередбачувана і може статися все що завгодно.
- Оггго! Хлопці, щось є і щось дуже велике! - Почав кричати Чьокі. - господи, рятуйте!