Ми покидали вудочки і прибігли до нього. Спінінг зігнувся так, наче на нього повісили десять кілограм свинцю, а Чьокі ледве втримував його в руках.
- Бери підсаку, юначе, бо не витягнем!
- Добре, вже несу.
- Спритна тварина попалась, добре що я нитку заправив, а не ліску, бо точно б вирвалася, шось дуже велике, я вам скажу.
- Головне - не упусти її!
- Ось підсака!
- Давай! Коли вона покажеться, зайдемо у воду і ти допоможеш витягнути її.
- Добре!
- А-а-а-а-а-а ось і голова! Господи, та це не голова, це якийсь казан!
- Тягни! Тягни! Давай, молодчику, пішли у воду!
- Хапайте в підсаку, я буду тримати щоб не втекла!
- Не втече!
Начальник зачерпнув щуку, а це була щука, і почав волочити по дну, а я в цей час притримував її руками.
- Та-а-ак, нічого так, нічого!
- Сильна! Дуже!
- Я ледве її втримав, - додав Чьокі.
- Ну добре, що ти хоч не обісцявся, х-ха! - сказав начальник і ми почали сміятись захекані і напружені.
Риболовля пройшла дуже вдало і нам поталанило витягнути майже дев'яти кілограмову щуку. Як на мене, досконалий улов.
Дні йшли і настав день змагань. За цей час я так і не бачив дівчину, бо наші тренування мали шлях спочатку вверх за течією, а назад ми поверталися більш легкою ходою вниз за течією. Останні дні ми гребли тільки подовженими веслами, щоб звикнути до навантаження і не втрачати темпу греблі. В цьому році, як і в попередніх двох, змагання починалися біля кав'ярні «Титанік Еді». (Так було прийнято, починати у переможців.) Вона була розташована на два кілометри далі від кав'ярні Рікардо. Ми вирішили попливти туди своїм ходом, на човні, щоб розім'ятися перед стартом, але не налягати, щоб не втомитись раніше за старт. На борт взяли тільки води і по два сандвіча, а також по термо-кружці з кавою. Вирушили рано, до світанку.
- Рікардо з нами теж попливе, сказав, це буде романтично, х-ха! - сказав начальник.
- Я так розумію, він теж попливе, - сказав я.
- Звичайно, куди ж без нього? Він займав тричі перше місце і таке свято не пропустить, тим паче, що він якось і запропонував ці перегони.
- То він є засновником? - запитав я.
- Можна і так сказати, то все бурбон і його жага до пригод, - додав начальник.
- Я дещо приготував, - сказав Чьокі і дістав з рюкзака дві безкозирки як у матросів і одну капітанську.
- О-о-о, буде діло! - сказав начальник.
- Тримай безкозирку, а капітанська - начальнику, - розділив Чьокі.
Ми одягнули головні убори і рушили. Ранок був теплий, хоча сонце ще не зійшло. Через дві години ми були вже біля «Рікардо». Вони нас чекали. У човні сиділи ті два хлопця, вони були доволі спритні на вигляд. Хоча з іншого боку, ми були легші рази в півтора і теж не такі вже слабкі. Це нам теж давало деяку перевагу.
- Допливли, равлики?! - загримів Рікардо.
- Ми не поспішали, дали змогу вам прокинутись і поїсти, бо я знаю, шо такі якорі як ви дуже швидко йдуть на дно! - відповів начальник.
- Тебе не перегнеш. Добре годі мірятися, час покаже, в дорогу.
Ми підпливли до їхнього човна і привіталися, потиснувши один одному руки. Коли я казав спритні, то я мабуть погарячкував, вони були дуже спритні, один так потис мені руку, що я думав і очі повилазять, але я йому теж потис так, щоб і зуби зціпив. Дівчини не було на березі, вона їх не проводжала, або вже вирушила точку старту. Пливли повільно, щоб не втрачати сили. Приблизно через годину ми опинилися на місті. Було дуже людно, на воді біля берега я нарахував, що пришвартовано близько тридцяти човнів. «Титанік Еді» здивував своєю архітектурою, він складався з трьох частин, дві з них нагадували сам Титаник, а третя - це було службове приміщення і барна стійка. Кав'ярня була повністю зроблена з дерева як «Кавьярня біля причалу». Кожна із частин Титаника, була поділена на три частини (окрім службової): перший поверх, другий поверх і верхня палуба, на якій влітку і в теплу погоду завжди всі столикі зайняті. Загалом, ця кав'ярня була ще вдвічі більша, ніж у «Рікардо». Розміри вражали, це був дійсно Титаник, назва підходила для цього місця як ніколи.
- Три роки тому, Кеп побудував трибуни для відвідувачів. А точніше для відкриття змагань. Я гадаю в цьому році буде якась забава.
- Кеп? - перепитав я з усмішкою. - Хто такий Кеп?
- Це начальник «Титаніка Еді», я, якшо чесно, та і ніхто окрім його дружини мабуть, не знає, як звати цього засранця.
Кеп зустрів нас особисто. Це був високий чоловік, йому приблизно років сорок, може, сорок п'ять. У нього було багато татуювань. Його сини стояли по обидва боки, вони були ще вищі за нього. Ми вийшли на причал і привітались з усіма. Це були дуже приємні і чемні люди.
- Ви зробили добрячу подорож, можна сказати розім'ялися. Все почнеться хвилин через двадцять, сходіть на реєстрацію і повертайтесь сюди, будемо спускати човни на воду, - сказав Кеп.