- Шеф, тоді ви перші, щоб хід тримати! - сказав я.
- Починаю! - сказав начальник і швидко почав, докручувати подовжувачі. Коли він докрутив він крикнув Чьокі. - Давай, тепер ти!
- Починаю! - Чьокі закинув спочатку одне весло, потім друге, судячи з рухів, він міняв швидко. - Давай, тепер ти!
- Тримайте ритм! - я поклав обидва весла і почав накручувати. - Готово!
- Ну тепер давайте наздоганяти цих засранців!
- І раз! І два! І три!
Після того, як ми накрутили подовжувачі, гребти стало важче, але швидкість збільшилась майже в півтора рази. Ті човни, які нас обійшли доки ми робили «покращення», вже були на рівні. І тут ми помітили що останні човни почали віддалятися, і ми почали наздоганяти «п'ятірку».
- Хлопці, давайте кричати ритм разом! Щоб думали шо нам дійсно важко! - сказав начальник.
- Дак нам дійсно важко! - сказав я.
- Значить проблем не буде! - Додав Чьокі і зареготав.
- І раз! І два! І три! - почали разом тримати ритм. - І Раз! І Два! І Три!
- Червона стрічка!
- Яка ще в баню «Червона стрічка»!? - перекричав я ритм.
- Це означає що залишився один кілометр! - сказав начальник. - Я забувся тобі сказати!
- І Раз! І Два! І Три!
- І Раз! І Два! І Три!
- І Раз! І Два! І Три!
- Нам залишилось не більше п'яти хвилин!
- Гребемо хлопці! Гребемо!
- Скотина! Ти як тут опинився!? - закричав Рікадо.
- А, привіт Ріко! На водичці, ти ж просив! - наш човен на півкорпусу обійшов «Рікардо» і начальник веслом зачерпнув води прямо в обличчя Ріко.
- З тебе пиво, Ріко! - закричав Чьокі.
І от ми підібрались до «Хвилі Мерліна», але їх ми не змогли наздогнати і це, якщо чесно, було не головне. Давно я не отримував стільки задоволення, драйву і емоцій. Це були приємні відчуття. Ми пересікли фінішну лінію, (були четвертими) і це був успіх, хоч і трохи нечесний. Купа людей вже бігла вітати переможців і не тільки переможців, адже всі ми були переможцями, як не крути. Все це було прекрасно, але всі довкола очікували вечора, бо це гулянка і гулянка буде на славу. Час швидко пролетів, ось стемніло і почалось те, чого всі так довго чекали.
Вечір був доволі сумбурний і пожвавлений, люди ходили стрімголов і нишпорили по всіх закутках. Майже всі були в нетверезому стані, співали пісні і піднімали бокали. Мій начальник і Чьокі десь швендяли, і теж були вже на підпитку. Мій настрій був досить збуджений і веселий, але захотілося залишитися на самоті і подумати про щось своє. Я підійшов до першого столу, який попався на очі, і забрав ще не відкриту пляшку з червоним вином та пішов у бік берега. Там нікого майже не було, а трохи осторонь взагалі тихо і порожньо. Я знайшов корягу і вмостився під нею. Поруч було багато сухого гілля, я скидав його у купку і почав розпалювати багаття. На подвір'ї не було холодно, але багаття давало тепло і мої думки наповнювалися змістом. Я дістав мультитул, відкоркував вино і подивився на пляшку. Як виявилося, це не якийсь шмурдяк, а досить-таки непогане пійло. Це було напівсолодке французьке 2005 року, не сильно пафосне, але і не «три топора». Перший ковток відразу «сказав» що і як, вино і справді було дуже смачним. «Жалько, що не взяв бокал, таке пійло гріх з пляшки дудлити» - подумав я. Дістав цигарку і закурив. В кав'ярні були тільки «MisticMounts», але це були досить соковиті цигарки, хоч і трохи міцні. Я тримав цигарку, багаття палало, а вино вже пропало на третину. Зліва від мене я побачив фігуру яка прямувала в мій бік, але не ціле направлено, а просто прогулювалась. Це була дівчина, а якщо бути більш точним, це була та сама дівчина. Сердечко відразу трохи закалатало і я сам того не розуміючи вже тримав другу цигарку в роті і нервово її підкурював. Вона наближалась і наближалась і тепер вже точно було видно, що прямує вона в мою сторону. «От Госпаді, шо ж робити, що казати, а ну його, пущу все на самоплив, щось та буде». І от вона вже підійшла на дистанцію метрів з десяти і поправила волосся.
- Привіт, новенький! Чому сам, та ще й з пляшкою? Невже все так погано?
- Та ні, все доволі добре, я просто захотів побути наодинці, але твоїй компанії буду радий. Сідай, може щось цікаве розкажеш.
- Дякую, але за умови, що ти поділишся вином, - сказала вона усміхаючись.
- Ні, я жлоб, буду сам хлистати, а ти будеш дивитися.
- Тоді я тобі намну боки і вип'ю все сама, - сказала вона і ми трохи прореготали.
- Часто ти приходиш до нас, в кафешку? - запитав я.
- Нечасто, по різному, коли є настрій, тоді і прихожу. Дай мені сьорбнути твого вина, - вона зробила ковток і ми притихли, задивившись на вогонь. - А не погане вино, з вечірки забрав?
- Так, досить самотньо вона стояла.
- Ну добре, я тобі вірю.
Вона нібито непомітно почала підсідати ближче до мене і я трохи зніяковів, сердечко забилось ще швидше, а вона, ніби нічого не трапилось, продовжила: