Дія VІІІ
Вже був майже ранок, я повертався до гостей. Галасу і метушні вже не було, але зустрічалися поодинокі «маси», які швендяли довкола. Чьокі спав у байдарці на воді, яку начальник прив'язав мотузкою до пенька, що лежав на березі, аби його далеко не занесло. Біля того ж пенька і сидів начальник, попиваючи каву з термоса. Я підійшов до нього.
- Добрий ранок, - сказав я.
- Добрий, юначе.
- Бачу ви непогано розважились вчора, - додав я і кивнув у бік байдарки, в якій хропів Чьокі. - Сподіваюсь він не замерз.
- Та ні, не замерз, ми йому кинули ковдру, в випадку якщо замерзне і пляшку мінералки, якщо буде важка голова.
- Ну хоч так, я думаю він буде трохи в шоці, х-ха, - сказав я і засміявся.
- Не буде, попереднього разу ми його закопали по шию в пісок і коли він прокинувся перед ним пляшка з водою, оце було щось! Х-ха!
- Ха-ха-ха-ха.
- Так-так, це було щось. Ти будеш каву?
- Залюбки, не відмовлюсь.
- Італійська кава зранку, світанок, вода, що може бути краще.
- І цигарки «MisticMount»
- О так, але в мене закінчились.
- Пригощайтесь, - сказав я і додав. - Мені, мабуть, треба повернутися у місто, глянути що там і як, я на довго не затримаюсь, буквально на два дні.
- То добре, рушай і привези мені ще кави, бо в мене закінчується, а без кави нормальної я не можу. В кав'ярні кава добра, але я полюбляю кошерну.
- Без проблем, - сказав я і ми притихли. Начальник налив мені кави, а я його пригостив цигаркою. Ми доволі довго мовчали і дивилися на той берег річки. Протилежний берег був доволі пологий і різкий, на самому краю лінії трималися дерева, які були опущені до самого низу. Сонце вже почало трохи пригрівати.
- Як ти вчора провів вечір? - запитав він мене. - Ти кудись пропав.
- Так, я сидів трохи поодаль, розвів багаття і пив досить непогане вино, - сказав я. - Просто захотілось побути наодинці, без ніякого підтексту.
- Так, мені теж так інколи хочеться, але рідко. Як правило, я можу посвятити себе собі, коли тренуюсь, це заспокоює, хоч я і не вважаю, що я напружений. Просто гарно від цього, коли присвячуєш себе собі.
- Так, я вас чудово розумію.
- Та дівчина була тут вчора, я її бачив.
- Яка дівчина? - запитав я, але вже знав відповідь на питання.
- Бандітос! Чи ти вже забув? - з посмішкою запитав він.
- Ні, не забув, я її запам'ятав, як нікого.
- Вона до речі теж пропала вчора, не знаю куди-и-и ... не знаю з ки-и-им... - і він глянув на мене з посмішкою, наче здогадався.
- Мабуть, поїхала додому, - сказав я і трохи зніяковів. В цей момент я згадав все, що трапилось вчора, мій сон, її поява, нашу бесіду, почуття, які я пережив двічі за короткий проміжок часу.
- Мабуть, - додав він. - Ну то такоє, думаю нам пора збиратися потроху. Треба сьогодні відпочити, а завтра прийнятися до роботи в кав'ярні. Я на сьогодні зачинив кав'ярню, всіх розпустив додому, але залишив стару, щоб вона прослідкувала за усім, так шо давай збиратися, бо вона мене з'їсть. А коли ти збираєшся додому?
- Думаю, може сьогодні, як раз завтра ще там побуду і назад, на зміну, до роботи.
- Ну добре, хай буде так, - сказав начальник. - Я б хотів тобі дещо сказати, а ти послу... - почав було він, але тут пролунав стогін і варнякання зі сторони води. Це був Чьокі.
- От сви-и-ині, знову познущались! Дякую, що не закопали як попереднього разу!
- Нема за що! - крикнув начальник і почав скалитись.
- Колись і на моїй вулиці буде свято! А що стосовно тебе чувак, то я сподіваюсь ти не брав у цьому участь, бо сам з цим кабаном не впораюсь!
- Не переживай, ми продумаємо план помсти! - сказав я і теж скалився.
Весела картина, якщо дивитися з іншого берега річки. Посеред річки човен з укутаним Чьокі і на березі дві персони, які просто за цим спостерігають.
- Витягніть мене звідси! Будь ласка!
- Я піду збирати речі і все таке, а ти витягуй цього розбишаку, мотузка он, біля коряги, - сказав він мені, підвівся і пішов.
- Тримайся Чьокі! - крикнув я, підвівся і почав притягувати його до берега річки.
Як виявилось, Чьокі добре вчора наклепався і нічого не пам'ятає. У нього був веселий вечір і попереду важкий день. Я витяг його з байдарки і ми затягли її на берег. Чьокі не вилазив з-під покривала, мабуть-таки трохи замерз. Він пішов всередину випити кави, а я пішов знайти начальника. Начальник розмовляв з якимось чоловіком і він кивав йому і посміхався. Не встиг я підійти до нього, як він вже повертався.
- Назад поїдемо водою, - сказав він мені і я б не сказав, що був у захваті, так як повертатися на байдарці не дуже хотілось, особливо проти течії.
- Може краще машиною?