Час минав, а я все думав про неї. Хотілося ще раз пережити те, що було тоді між нами, але вона так і не приходила. Все частіше я хотів сісти за лист паперу з олівцем і спробувати щось написати. Саме місце, в якому я знаходився, було настільки казкове і надихало для творчості. Мені сильно хотілось написати якусь невелику історію, або ж просто невелике оповідання, не обов'язково про те як ми провели час разом з тією дівчиною, але ця думка мене не залишала. І я все-таки вирішив спробувати. Першу пробу пера не захотів робити змістовною, хоча і загадувати не хотів. Після цієї думки я чекав нагоди на початок написання. «Сьогодні точно не буду, зміна, мабуть таки завтра» - подумав я.
Моя зміна проходила сьогодні доволі жваво. Зі мною сиділи Чьокі і начальник, у них сьогодні був вільний день і вони вирішили трохи розважитись. До нас приєдналося ще декілька постійних клієнтів і ми сиділи згадували минуле, розповідаючи всілякі історії.
Чьокі як завжди розказував якісь дурнуваті історії, і сьогодні його основна історія була про те як він відпочивав на морі.
- Якось я відпочивав на морі, - почав він. - Нас була ціла купа людей, купа знайомих, купа дівок, забава йшла на ура! Ми вже пробули десь дні чотири і якось все так набридло, шо не знали чим себе зайняти. Але тут ми побачили як підпливає катер і до нього прив'язаний банан, на якому людей катають.
- Ооо, це весела штука, особливо якшо він трохи не збалансований, - сказав хтось із відвідувачів.
- Так от, ми ж давай його розпитувати що і по чому, за ціну домовились і всім своїм кагалом поломилися на той банан. А в мене плавки були трохи великуваті, чи то я підхудав доки ми відпочивали, ну суть була в тому, що вони трохи спадали.
- Це не є добре! - хтось піддакнув і всі зареготали.
- Доки я намагався їх підтягнути, всі вже зайняли нормальні місця, а мені залишили останнє місце у самому кінці. Як виявилось, ручка там була порвана і до неї була прив'язана мотузка, досить таки міцна.
Як завжди посеред історії у відвідувачів почали натягуватись посмішки і вони вже шкірилися.
- Заліз я на того банана і схопився за мотузку, а вона мені майже до підборіддя, я відразу не в'їхав що треба було б обмотати її на руку, і так і сидів. Минуло три хвилини і човен рушив. «Подалииись!» - верещали наші, сміялися весело їм було, і я сиджу позаду і кричу, а триматись не зручно і тут я побачив краєм ока, що човен починає повертати і банан заносить на хвилю, - відвідувачі шкірилися в посмішках. - банан наскочив на цю хвилю, спочатку піднявся перед, а потім задня частина зі мною і ця вся біда була як важіль.
- О Господи-и-и!
- Та-а-а-ак, так .. я підлетів з того банану, бо ручка велика і я випадаю з сідла і падаю у воду.
- Наклав ти мабуть добре в ті плавки.
- Аби ж то, я мотузку не відпускаю і ми пливемо далі, всі гигочуть, кричать, я навіть не впевнений був, що бачили як я випав і тут я відчуваю як тікають від мене плавки!
- Ха-ха-ха, Господи, перестань!
- Так швидко вони ще ніколи не тікали, благо що я розкинув ступні в третю позицію, як у балеті тримаючи їх. Все було б добре, але ж він повертав... і тут мене почало крутити як деревину на станку.
- Чьокі, ти як завжди! - через сміх казав начальник, я ж не міг нічого казати, бо сльози текли рікою.
- Врешті-решт я відпустив мотузку і з горем пополам натіг плавки. Потім мене забрали назад в банан, ну я вже намотав мотузку і біль не минав. Отака була штука колись, - договорив він, поки ми валялись на барній і витирали сльози з очей від сміху. - Коли я виліз на берег, то півпляжу з мене сміялось, бо коли почав крутитись, мій зад блимав як світлофор на горизонті і після цього, ношу тільки купальні шорти на мотузці.
Гарна була історія, не п'яна і без постраждалих, весело було слухати і знаходитись разом з усіма в цей вечір, який до ночі, так і проходив у тому ж темпі: балачки історії, кепкування. Загалом зміна була як і всі: не гірша і не краща. Хоча мабуть найкраща зміна - це посвята з флешмобом, я її ніколи не забував як і не забував дівчину, яка лишиться в моєму серці за будь-яких обставин і з часом ви дізнаєтесь чому. Не було і півгодини, щоб я її не згадував, а може навіть і частіше, я і зараз про неї думаю, згадую її обличчя, риси, контури її тіла... її посмішку.
Наступного ранку ми з начальником не планували йти на тренування, тому я його не будив і вирішив піти сам. Зайшов на кухню і зробив собі кави в термосі. Не зволікаючи, я вийшов на двір, прийшов палубу і зіскочив на пісок. Ноги несли мене на постійне місце тренування, до коряги. Вчора начальник дозволив мені взяти бойову зброю, але не свій меч, а один із тих які у нього просто лежать для душі. Мені дуже хотілося відчути справжнє лезо в руках і вагу бойової зброї. Ранок був свіжий, сонячний, але знову ж таки, дуже не схожий на інші. По дорозі до місця тренування, я чув як серед річки булькало і чути було схлюпування. Хижаки полювали. На горизонті з'явилася коряга, яка одиноко лежала на березі і тільки кінчики сухих гілок омивалися водою біля берега течією річки.