Він підвівся і постояв над нерухомим, вологим від поту тілом. На обличчі Бонда, як і в тій половині тулуба, що вище пояса, не було ні кровинки. Якби з лівого боку грудей над серцем не здригалася шкіра, можна було подумати, що він помер.
Ле Шифр схопив Бонда за вуха і почав різко крутити. Потім нахилився й кілька разів вдарив по щоках. Від ударів голова Бонда теліпалася з боку на бік. Потроху його дихання стало глибшим. Нерозбірливий стогін вирвався з горла.
Ле Шифр узяв склянку з кавою і влив Бонду в рот кілька крапель, а залишок хлюпнув на обличчя. Джеймс повільно розплющив очі.
Ле Шифр повернувся до крісла і сів чекати. Запаливши сигарету, він задумливо дивився на калюжку крові, що зібралася під нерухомим тілом навпроти.
Бонд знову застогнав. То був нелюдський звук. Нарешті він широко розплющив очі й кинув затьмарений погляд на свого ката.
Ле Шифр мовив:
— От і все, Бонде. Тепер ми з тобою покінчимо. Розумієш? Не вб’ємо, а покінчимо. А тоді візьмемося за дівку і подивимося, чи зможемо що-небудь витягнути з того, що від вас обох залишиться.
Він потягнувся через стіл, і цього моменту хтось мовив:
— Попрощайся з ним, Бонде.
ОБЛИЧЧЯ, ВИСІЧЕНЕ ЗІ СКЕЛІ
Як дивно чути третій голос! Допоки ритуал екзекуції передбачав лише двох учасників на фоні жахливої мізансцени катування. Крізь полуду запаморочення Бонд насилу зрозумів зміст слів. Тоді раптом пам’ять наполовину повернулася. До нього дійшло, що він знову може бачити та чути, як чув тепер тишу, що запанувала в кімнаті після щойно сказаних слів. Джеймс бачив, що Ле Шифр повільно підняв голову і на його обличчі проступив вираз щирого здивування та розгубленості, який поступово змінився страхом.
— Сидіти, — спокійно мовив голос.
Бонд почув кроки позаду крісла.
— Кинь його, — мовив голос.
Джеймс побачив, як Ле Шифр покірно розтиснув пальці, й ніж гучно впав на підлогу.
Із обличчя француза Бонд відчайдушно намагався прочитати, що коїться у нього за спиною, але бачив лише розгубленість і жах. Губи Ле Шифра заворушились, одначе змогли видати лише верескливий зойк. Товсті щоки затремтіли, немовби він збирався зі силами дещо сказати, дещо запитати. Руки збуджено заметушилися на колінах. Права на мить потягнулася до кишені, але відразу ж безвільно впала. Його круглі вирлаті очі на частку секунди здригнулись, і Бонд зрозумів, що на Ле Шифра наставили пістолета.
На мить запала тиша.
— СМЕРШ.
Слово нагадувало радше шипіння. Воно було найдоречнішим у ситуації, що склалась, і пояснень не потребувало. Термінальне пояснення. Останнє слово перед небуттям.
— Ні, — забубонів Ле Шифр. — Ні... — й осікся.
Мабуть, він хотів щось пояснити, попросити вибачення, але з обличчя того, хто стояв у Бонда за спиною, стало зрозумілим: це — справа марна.
— Обох твоїх людей страчено. Ти йолоп, крадій і зрадник. Мене послали з Радянського Союзу прикінчити тебе. Тобі пощастило, бо у мене є час тільки на те, щоби пристрелити тебе. Я отримав наказ при можливості вбити тебе найболіснішим способом. Від тебе у нас суцільні проблеми.
Низький голос завмер. Опустилася тиша, що переривалася тільки хриплим диханням Ле Шифра.
Десь за вікном зацвірінькала птаха, почулись інші звуки природи, що прокидалася. Смужки від сонячного сяйва проникали крізь жалюзі та яскравішали, а краплі поту на обличчі Ле Шифра блищали помітніше.
— Ти визнаєш себе винуватим?
Бонд із усіх сил намагався зберегти притомність. Він водив очима і потрусив головою, щоби збадьоритись, але його нервова система немов заніміла, м’язи не слухалися. Зміг сконцентруватися лише на округлому білому обличчі з виряченими очима, що маячило просто перед ним.
Тонка цівка слини сочилася з напіврозкритого рота та стікала підборіддям.
— Так, — прошепотіли губи.
Почувся глухий удар, не гучніший за викид повітряної бульбочки з тюбика зубної пасти, і несподівано у Ле Шифра відкрилося нове, третє око прямо посередині між двома, там, де лоб переходив у м’ясистий ніс. Маленьке чорне око без брів чи вій.
На секунду всі троє очей витріщалися кудись у простір, а потім обличчя осунулось і завалилося набік. Двоє природних очей втупились у стелю, важка голова перекотилася на праве плече, а тоді все тіло перевисло через підлокітник крісла, немов Ле Шифра ось-ось знудить. Почулося легке дряпання каблуків об підлогу, і він остаточно завмер.
Висока спинка крісла байдужо дивилася на мертве тіло у своїх обіймах.
Позаду Бонда почувся легкий шурхіт. Чиясь рука схопила його за підборіддя і задерла голову назад.