Джеймс дивився в чорні пронизливі очі, що видні-лись у вузьких прорізах чорної маски. Поміж крисами капелюха та піднятим коміром бежевого макінтоша промайнуло обличчя, немов висічене зі скелі. Більше Бонд угледіти не встиг, оскільки голову відпустили і вона впала на груди.
— Тобі пощастило, — мовив голос. — У мене нема наказу вбити тебе. Упродовж дня ти двічі уникнув смерті. Можеш передати своїм, що СМЕРШ залишає жити або випадково, або помилково. Спочатку ти врятувався випадково, зараз — помилково, оскільки у мене нема наказу вбити усіх іноземних шпигунів, котрі вештаються побіля зрадника, як мухи довкола собачої купи.
— Але я залишу тобі мою візитку. Ти — азартний гравець і граєш у карти. Хтозна, можливо, одного дня ти гратимеш проти нас. Тоді всі й дізнаються, що ти — шпигун.
Праворуч Бонд почув кроки, потім клацання відкритого ножа. В полі зору з’явилася рука під сірим одягом. З-під забрудненої манжети показалася широка волохата зовні долоня, що стискала, немов авторучку, тонкий стилет. Лезо на мить зависло над правицею Бонда, примотаною дротом до підлокітника. Воно провело три лінії на тильній стороні долоні. Четвертий поріз об’єднав їхні кінці з одного боку, якраз вище кісточок. Кров, що виступила з надрізів, утворила перекинуту літеру «т», і закапала на підлогу.
Цей біль і близько не міг зрівнятися з тим, який щойно довелося витримати Бонду, але виявився достатнім, щоб він знову знепритомнів.
Кроки швидко перетнули кімнату. М’яко зачинилися двері.
У тиші, що запанувала, життєрадісний гомін нового дня линув крізь зачинені вікна. Високо на лівій стіні танцювали два рожеві сонячні «зайчики» — то світло відбивалося від двох калюжок крові, за кілька футів одна від одної.
Разом із тим, як сонце підіймалося вище, рожеві плями неквапом повзли стіною, поволі більшаючи.
БІЛИЙ САВАН
Коли сниться, ніби щось сниться, значить, ви ось-ось прокинетеся.
Упродовж наступних двох діб Джеймс Бонд постійно перебував у такому стані, причому непритомним. Він спостерігав, як один сон поступається місцем іншому і не докладав жодних зусиль, щоби втрутитися в їхній перебіг, незважаючи на те, що здебільшого йому снилися кошмари, й прежахливі. Він розумів, що перебуває у ліжку, лежить на спині, але не може ворухнутись, а в одне зі своїх просвітлень навіть спостерігав тіні людей у кімнаті довкола, хоча й не пробував розплющити очі й повернутися до світу живих.
Він відчував себе безпечніше у темряві та міцно тримався за неї.
На ранок третього дня його розбудив особливо кривавий кошмар, і він очуняв у холодному поті. На чолі відчув чиюсь долоню, немов зі сну. Спробував підняти руку та скинути її, але руки не ворушилися, зафіксовані по боках ліжка. Усе тіло було перебинтоване, вкрите чимось на кшталт великого білого савану від грудей до п’яток, і це перекривало поле зору. Бонд видав мудрувату багатоповерхову лайку, але це відібрало у нього всі сили, тому останні епітети захлинулися. Ринули сльози відчаю і жалості до себе.
Почувся жіночий голос, і мало-помалу смисл слів почав доходити до Бонда. Голос звучав ласкаво, і Джеймс почав усвідомлювати, що його заспокоюють і що це голос друга, а не ворога. Повірити було важко. Він був упевнений, що досі перебуває у полоні та з хвилини на хвилину розпочнуться нові тортури. Бонд відчув, що його обличчя утерли прохолодною м’якою серветкою із запахом лаванди, і знову провалився у сон.
Коли кілька годин по тому він розплющив очі вдруге, то зрозумів, що кошмари відступили і він почувається затишно та мляво. Сонце заливало кімнату яскравим світлом, а через відчинене вікно линули звуки саду. Здалеку доносився шум хвиль, що набігали на берег. Бонд ворухнув головою — почулося шурхотіння спідниці; медсестра, яка сиділа у головах ліжка, піднялася і з’явилась у полі зору. Дівчина була миловидною; вона усміхнулась і виміряла Бонду пульс.
— Що ж, я рада, що ви нарешті прийшли до тями. Ніколи у житті не чула такої страшенної лайки.
Бонд усміхнувся у відповідь.
— Де я? — спитав і сам здивувався тому, як твердо та чітко звучить його голос.
— Ви в лікарні в Руаялі, а мене прислали з Англії доглядати за вами. Нас тут двоє. Мене звати сестра Гібсон. А тепер, будь ласка, полежте спокійно, а я скажу лікареві, що ви прийшли до тями. Ви були непритомні відтоді, як вас привезли. Ми дуже хвилювалися.
Заплющивши очі, Бонд подумки обмацав тіло. Найбільше боліли зап’ястя, щиколотки і права рука, яку порізав росіянин. Усередині тіла болю не відчувалося — напевне, діяла місцева анестезія. Решта тіла нила, немов його дубцювали палицями. Пов’язки туго стягували шкіру, а коли повертав голову, щетина шкрябала по простирадлу. Судячи з відчуттів, Джеймс не голився щонайменше три дні, а це означало, що від ранку катування минуло дві доби.