Невідомо чому Джеймс очікував побачити дівчину блідою та хворобливою після випробувань, що випали на її долю. І зовсім не сподівався побачити високу засмаглу красуню в кремовій шовковій сукні з чорним поясом, яка весело упурхнула в кімнату, чарівно усміхаючись.
— Боже правий, Веспер! — мовив Бонд та незграбно помахав рукою. — Виглядаєте ви абсолютно приголомшливо. Пригоди вам на користь. Звідки такий розкішний загар?
— Відчуваю страшенну вину, — відповіла дівчина, підсідаючи поруч, — але поки ви лежали тут, я щодня ходила на пляж. Лікар прописав сонячні ванни, і мій бос не заперечив, отже, я подумала: якщо сидітиму цілими днями в номері, вам це не допоможе. Тож знайшла прекрасний пляж, беру зі собою ланч та книгу і не повертаюсь в місто до вечора. У тому напрямку курсує автобус, ще трохи по дюнах — і ви на місці. Намагаюся не звертати уваги на той факт, що це по дорозі на ту віллу, — її голос затремтів.
При згадуванні інциденту очі Бонда спалахнули.
Дівчина хоробро продовжила, незважаючи на відсутність реакції з його боку.
— Лікар вважає, що скоро вам дозволять встати. Я подумала... я подумала, можливо, згодом ми могли б з’їздити туди разом. Лікар каже, що морські купання будуть вам на користь.
Бонд хмикнув.
— Тільки Богові відомо, коли я знову зможу купатися, — сказав. — Лікар верзе нісенітниці. Та й коли дійде до такого черга, мені краще робити це наодинці. Не хочу нікого жахати. Не кажучи про все інше, — він кинув красномовний погляд на простирадло. — Моє тіло — мішанина синців та порізів. А ви розважайтеся, нема потреби себе обмежувати.
Веспер уразили несправедливість та гіркота його слів.
— Вибачте, — пробурмотіла вона. — Я просто думала. .. Я намагалась... — її очі налилися сльозами. Вона глитнула. — Я просто хотіла... вас підтримати.
Її голос зірвався. Вона жалібно подивилася на Бонда, а коли побачила в його очах лише осуд, не витримала, затулила обличчя руками і розридалася.
— Вибачте, — мовила приглушено голосом. — Мені дуже шкода, — однією рукою вона намацала в сумочці носовичок. — Це моя вина, — вона приклала хусточку до очей, — я розумію...
Нарешті Бонд зласкавився. Він витягнув з-під простирадла забинтовану руку і поклав на коліно дівчини.
— Усе гаразд, Веспер. Прошу вибачити, я повівся грубо. Це від заздрощів, що ви ніжитеся на сонечку, а я прикутий до ліжка. Тільки-но здоров’я поліпшиться, обов’язково поїдемо з вами на той пляж. Ви праві, саме це мені й потрібно. Буде чудово опинитися на свободі.
Веспер вдячно потиснула йому руку, піднялася та підійшла до вікна. З хвилину приводила себе до ладу, потім повернулася до ліжка.
Бонд з ніжністю дивився на неї. Як усі суворі, загартовані життям чоловіки, він був схильний до сантиментів. До того ж Веспер дуже вродлива і його приваблювала. Він вирішив не травмувати її запитаннями.
Джеймс пригостив дівчину сигаретою, і деякий час вони базікали про візит начальника підрозділу «С» та про реакцію Лондона на розгром Ле Шифра.
Із її слів Бонд зрозумів, що кінцева мета операції досягнута блискавично. Цю історію в подробицях смакували в усьому світі, а журналісти провідних англійських і американських газет ринули до Руаяля у спробі розшукати ямайського мільйонера, який розорив Ле Шифра за картярським столом. Вони вийшли на Веспер, але вона скерувала їх хибним шляхом. За її словами, Бонд сказав, що збирається в Канни та Монте-Карло спробувати й там щастя. Погоня перемістилася на південь Франції. Матіс за допомогою поліції позамітав усі сліди, і газетярам не лишилося нічого іншого, як зосередитися на страсбурзьких аспектах розтрати й паніці у лавах французьких комуністів.
— До речі, Веспер, — сказав Бонд через деякий час, — що саме сталося, коли ви залишили мене у нічному клубі? Я бачив лише момент викрадення.
І він кількома словами переказав їй сцену біля казино.
— Напевне, я просто розгубилася, — винувато відповіла Веспер, відводячи очі. — Не побачивши Матіса у вестибюлі, вийшла на ґанок, і портьє запитав, чи я, бува, не міс Лінд, а тоді сказав, що чоловік, який надіслав записку, чекає на мене в машині біля сходів. Мене це чомусь не здивувало. Ми з Матісом були знайомі лише кілька днів, і я не знала, як він працює, отже, просто підійшла до авто. Воно стояло праворуч у затінку. Тільки-но наблизилася, Ле Шифр зі своїми поплічниками вискочили з-за сусідніх машин і задерли сукню мені на голову.
Веспер зашарілася.
— Прийом нібито дитячий, — вона кинула винуватий погляд на Бонда, — але страшенно ефективний. Одразу стаєш безпорадною полонянкою і, хоча я кричала, не думаю, що мене почули. Звісно, я брикалась із усіх сил, але даремно, бо нічого крізь тканину не бачила, а руками допомогти не могла. Немов зв’язане курча. Мене підхопили і засунули на заднє сидіння. Я пручалась як могла, і коли машина рушила, вони намагалися зав’язати вузол на сукні над головою, тоді я вивільнила руку і викинула сумочку через вікно. Сподіваюся, це допомогло.