— Ну ж бо, — сказав я. — Йди сюди, ракло жалюгідне. Покажи, на що здатний.
Він кинувся вперед, занісши палицю над головою. Я ковзнув рукою вниз по своїй палиці, міцно вхопив її обома руками за кінець і щосили встромив другий кінець йому в живіт, трохи вище паху. Завданий ним удар припав мені на плече, від чого воно заніміло. Я не відступив. Я впустив свою палицю, простяг ліву руку через плече й вихопив палицю в нього. Вжарив нею його по стегну, розмахнувся і знову дав по тому ж місцю, інтенсивно працюючи власними стегнами, немов збираючись послати потужний лайндрайв прямо в шпарину між захисниками по правому полю.
Амміт заверещав од болю:
— Здаюсь! Я здаюсь!
А мені було начхати на те, що він здається. Я знову розмахнувся і врізав його по руці. Він повернувся й кинувся навтьоки, але йому забило дух. Та ще ті карячкуваті ноги. Я глянув на Келліна, а він знизав плечима й махнув рукою в бік мого колишнього ворога, мовляв, як хочеш. Принаймні так я це сприйняв. Я погнався за Аммітом. Я міг би вам сказати, що думав про той поштовх плечем і про те, як уся компанія в ложі реготала, коли я впав. Міг би сказати, що думав про те, як Джая перечепилась об мене і з розмаху гримнулась на землю. Я навіть міг би вам сказати, що хотів застерегти кожного, кому б спало на думку зв’язатися зі мною — новачком. І все це було б неправдою. Ніхто з інших в’язнів не виявляв до мене ані найменшої ворожості, крім хіба що Ая, та й то було ще до того, як він зі мною трохи роззнайомився.
У мене просто руки свербіли полатати цьому тупакові ребра.
Я двічі жахнув його по дупі, гарненько так врізав. Другий удар повалив його на коліна.
— Здаюсь! Здаюсь! Я здаюсь!
Я підняв свою бойову палицю над головою, але не встиг її опустити, як Верховний Володар схопив мене за лікоть. Знову з’явилося жахливе відчуття, що мене доторкнувся голий дріт під напругою і що з мене висотують усі сили. Якби він потримав мій лікоть ще трохи, я б вирубився, як тоді біля зовнішніх воріт, але він відпустив.
— Досить.
Долоні в мене розтулились, і я впустив палицю. Потім присів на одне коліно. VIP-гості аплодували й вітали. У мене все пливло перед очима, але я побачив високого хлопця зі шрамом на щоці, який щось шепотів до білолицьої жінки і ніби ненавмисне накривав долонею одну з її грудей.
— Підводься, Чарлі.
Мені це вдалось. Келлін кивнув Ааронові.
— Тренування закінчене, — проголосив Аарон. — Усім випити ще по одній порції напою.
Не знаю, як іншим, але мені це точно було потрібно.
3
Охоронці відвели нас в одну з кімнат для команд. Вона була звичних для мене стандартів, велика й розкішна. Вгорі висіли електричні лампи, але, схоже, не під’єднані до старого генератора, і їх замінили додаткові газові світильники. Підлога й стіни були викладені білою кахляною плиткою ідеальної чистоти, принаймні поки ми не наносили грязюки… й не заплямували її кров’ю після боїв на палицях. Я подумав, що це приміщення, мабуть, прибирали сірі люди, хоча зараз їх не було видно. Тут був жолоб із проточною водою, куди можна було помочитися, що й зробили кілька чоловіків. На обох кінцях містилися порцелянові сидіння з отворами посередині. Я здогадався, що вони призначались для жінок, хоч ані Джая, ані Еріс ними не скористалися. Вони скинули футболки так само, як і чоловіки, не виказуючи й тіні сором’язливості. Джая отримала кілька ударів бойовою палицею, і її ребра були в синцях.
З одного боку кімнати стояли дерев’яні ящики, де члени команд зберігали своє майно (нам, звісно, зберігати було нічого). З другого боку тяглася довга полиця з відрами для миття. В кожному плавала ганчірка. Мила не було.
Я зняв сорочку, раз по раз кривлячись від болю в різних місцях — переважно від ударів гнучкими палицями. Найбільше болів поперек. Рану там я не бачив, але відчував кров, яка підсихала й липнула.
Кілька людей уже були біля відер, миючи верхню частину тіла, а деякі поспускали штани й мили решту. Може, й варто було би проминути подробиці свого обмивання, але цікаво відзначити, що в Емпісі, як у Франції (принаймні так стверджується в пісеньках), спідньої білизни не носять.
До мене пришкандибав Амміт. Охоронці не пішли з нами, а отже, нас нікому було б рознімати, якби він схотів реваншу. Мене це влаштовувало. Я пригнувся, з оголеним торсом, весь у старій грязюці (їй на той час було вже кілька тижнів), і стиснув кулаки. І тут сталося дивовижне. Ай, Фреммі, Стукс і Хеймі стали переді мною в ряд, обличчями до Амміта.
Карячконогий чолов’яга похитав головою і приклав нижню частину долоні до чола, наче в нього боліла голова:
— Нє, нє. Я не вірив, але тепер вірю. Можливо, вірю. Ти справді…
Айота ступнув уперед і затулив Амміту рот рукою, перш ніж той договорив. Другою рукою він указав на решітку, через яку, мабуть, подавали тепло в ті часи, коли цей стадіон — і місто, яке він обслуговував, — ще функціонували. Амміт прослідкував за його поглядом і кивнув. Явно відчуваючи біль, він став переді мною на одне коліно й знову приклав долоню до лоба:
— Прошу вибачення, Чарлі.
Я відкрив рота, щоб сказати: «Без проблем», але вийшло ось що:
— З радістю приймаю твоє вибачення. Підведись, Амміте.
Тепер усі дивились на мене, а деякі (тоді ще не Айота) також приклали долоні до лобів. Не могла ж у всіх боліти голова одночасно — отже, то мав бути салют. Вони вірили в щось абсолютно безглузде. І все ж…
— Помийся, Чарлі, — сказав Ґаллі. Він простяг руку до одного з відер. Еріс взагалі була зайнята чимось, геть мені незрозумілим. Вона йшла нахильці вздовж полиці й лашпотіла попід нею. — Давай. Приведи себе в порядок.
— І волосся теж, — сказав Ай. І коли я завагався, додав: — Усе гаразд. Їм треба побачити. І мені теж. — А потім додав ще: — Вибач, що обіцяв нагодувати тебе грязюкою.
Я запевнив його, мовляв, не образився, не згадуючи, що за своє життя якої дурні тільки не наслухався. Тут ішлося не тільки про спорт; це була чоловіча справа.
Я підійшов до відра й викрутив ганчірку, яка там плавала. Потім умився, помив шию, під пахвами й живіт. І весь час, поки я мився, мені було нестерпно важко відчувати на собі чужі погляди. Коли я помив усе, куди зміг дотягтися, Джая попросила мене повернутися. Потім вона помила мені спину. Дуже обережно промила те місце, де була рана, якою Аарон нагородив мене за мій «тріумф» на кільцях, але я все одно здригнувся.
— Нє, нє, — сказала вона. Голос у неї був ніжний. — Заспокойся, Чарлі. Мені треба очистити рану від бруду, щоб не загноїлася.
Закінчивши, вона вказала на одне з невикористаних відер. Потім провела рукою по моєму волоссю, але тут-таки відсмикнула руку, ніби доторкнулась до чогось гарячого.
Я глянув на Айоту, шукаючи підтримки. Він кивнув. Без зайвих церемоній я схопив відро й вивернув собі на голову. Вода була холодна, аж мені забило дух, але відчуття — приємне. Я пошкріб голову й добряче продер пальцями чуприну, витрусивши купу старого бруду й піску. Навколо ніг натекла бруднюща вода. Знов-таки пальцями я зачесав назад і пригладив волосся. «Відросло, — подумав. — Мабуть, я схожий на хіпі».
Вони витріщилися на мене, всі тридцятеро. Деякі мало роти не пороззявляли. У всіх були круглі очі. Ай приклав долоню до чола та опустився на одне коліно. Решта наслідували його приклад. Сказати, що я був приголомшений, це нічого не сказати.
— Підведіться, — сказав я. — Я не той, за кого ви мене вважаєте.
Тільки я не був упевнений, що так воно і є.
Вони підвелись. Ай підійшов до мене й схопив пасмо, яке впало мені на вухо. Висмикнув його — ой! — поклав на долоню й показав мені. Жмутик волосся, навіть мокрий, яскраво сяяв у світлі газових світильників. Майже так само яскраво, як золоті гранули містера Боудітча.
— А що в мене з очима? — запитав я. — Якого вони кольору?
Айота примружився і мало не тицьнувся носом мені в ніс.
— Усе ще карі. Але вони можуть змінюватись. Частіше їх опускай і не піднімай.