— Сучка вже там, — сказав він. — Руда Моллі. Дивиться з бігової доріжки, під ложею, де сидять шишки. Волосся в неї насправді не червоне, а помаранчеве. Кольору моркви. Стирчить на голові, як пір’я. П’ятнадцять футів од пальців ніг до маківки. Носить шкіряну спідницю. Цицьки як валуни. Кожна, мабуть, вагою з п’ятирічну дитину. На боці причеплений ніж у піхвах, на вигляд такої довжини, як оті дротики, що нам повидавали для поєдинків. Думаю, вона спостерігає і запам’ятовує, які рухи роблять переможці. Збирає інформацію на потім.
Це нагадало мені тренера Гаркнесса і тренування в четвер перед вечірніми іграми в п’ятницю. У такі дні ми закінчували на двадцять хвилин раніше і збирались у кімнаті для команд, не такій розкішній, як ця, але в усьому іншому майже такій же. Тренер вмикав телевізор, і ми вивчали майбутніх супротивників — їхні рухи й прийоми. Особливу увагу приділяли захисникові. Тренер показував нам суперницького квотербека разів двадцять-тридцять, знятого окремою камерою: кожен його обманний рух, кожну хитрість і тупотіння. Якось я розповів про це дядькові Бобу, і той засміявся й закивав: «Тренер має рацію, Чарлі. Відріж ворогу голову, і тіло помре».
— Мені не сподобалось, що вона так витріщається, — сказав Ай. — Я сподівався, що вона сприйме мене як належне, і коли зчепимось, я знайду спосіб проштрикнути її чи розтрощити голову. Натомість вона має чотири шанси подивитись на те, як я б’юся, а в мене не буде жодного шансу подивитись на її дії.
Я пропустив повз вуха його невисловлене припущення про те, що на той час мене вже не буде, обіцяний я принц чи не обіцяний.
— Кла вважає, що це буде він.
Ай розреготався, наче це не він щойно вбив свого давнього приятеля по «Малейн»:
— Кла буде проти мене, коли залишаться двоє, тут і мудрувати нічого. Ти вже почав мені подобатися, Чарлі, але не думаю, що ти зможеш хоча б доторкнутися до нього. А я знаю його слабкість.
— І що б це могло бути?
— Один раз він мене звалив, тикнув у горло так сильно, що я аж дивуюсь, як досі розмовляю; але я засвоїв урок.
Але це не було відповіддю на запитання.
Наступним увійшов Мезель, отже, з Семом покінчено. За кілька хвилин двері знову відчинились, і я зі здивуванням побачив, що зайшов док Фрід, хоча не зовсім своїми ногами. З ним був Персі, який підтримував Фріда під пахву своєю ластоподібною рукою. Праве стегно дока сильно кровоточило крізь зроблену нашвидкуруч пов’язку, а обличчя було жахливо понівечене, але він був живий, а Янно — ні.
Я сидів поряд із Даблом і Еріс.
— Він більше не зможе битися, — сказав я. — Другий раунд має бути не раніше ніж через пів року, і то не факт.
— Не буде пів року, — сказала Еріс. — Не буде навіть пів тижня. А він буде битись або помре.
Воістину, це не шкільний футбол.
4
Булт і Бендо вижили в третій групі. Кемміт теж. Коли він повернувся, в кількох місцях на тілі виднілися рани. Він розповідав, що не сумнівався: йому кінець. Аж тут у бідолахи Доммі почався напад кашлю, такий сильний, що він аж зігнувся навпіл. Кемміт скористався несподіваною можливістю і загнав дротика в потилицю Доммі.
Док лежав на підлозі; він або заснув, що малоймовірно, зважаючи на його поранення, або знепритомнів. Поки решта чекала завершення третього поєдинку, Кла продовжував зирити на мене, не перестаючи гидко осміхатися. Єдиний раз мені вдалося забратися геть з-перед його очей — коли я пішов до відра набрати пригорщу води. Та коли я повернувся, він знову був там, пропікаючи мене своїм злісним поглядом.
«Я знаю, в чому його слабкість, — сказав Айота. — Один раз він мене звалив, але я засвоїв урок».
Що ж то за урок?
Я відтворив у пам’яті (якщо можна так сказати) бійку в камері Ая: блискавична швидкість, із якою Кла рубонув ребром долоні по горлу Ая; котиться відро, Кла повертається, щоб подивитись на нього; Янно — тепер уже покійний Янно — каже: «Якщо ти його вбив, тобі це так не зійде»; Ай підводиться і шкандибає до свого сінника, а Кла нахиляється підняти відро. Може, він збирається врізати ним Аю, якщо той знову почне.
Якщо там щось і було, то я того не бачив.
Коли третя група закінчила свої поєдинки, ввійшов Персі, штовхаючи візок. Його супроводжував Аарон. Почувся запах смаженої курки, який був би для мене спокусливим за інших обставин, а не тоді, коли це мала бути моя остання трапеза.
— Наїдайтесь як слід, дитятка! — вигукнув Аарон. — Ви не можете поскаржитись, що ми вас погано годуємо.
Більшість тих, хто на сьогодні вже виграв свої поєдинки, охоче хапали м’ясо з візка. А ті, що ще мали битися, відмовились… за одним винятком. Кла схопив половину курки з візка Персі й рвав її зубами, не зводячи з мене погляду.
Удар.
Айота на підлозі своєї камери.
Відро котиться.
Ай повзе до свого сінника, тримаючись рукою за горло.
Кла шукає відро, піднімає його.
Що там було таке, що Айота бачив, а я ні?
Візок під’їхав до мене. Аарон дивився на Персі, тож салюту не було. Раптом док Фрід застогнав, перекотився на бік і виблював на підлогу. Аарон повернувся і тицьнув у Кемміта й Бендо, які сиділи рядочком на сусідній лавці:
— Ти і ти! Прибрати це!
Я скористався миттєвим сум’яттям, підняв руку зі складеними докупи великим і вказівним пальцями й ворухнув рукою, роблячи вигляд, наче пишу. Персі ледь помітно знизав плечима — чи то зрозумів, чи то хотів зупинити мене, поки не помітив Аарон. Коли Аарон повернувся, я вибирав курячу ніжку з буфета на колесах, думаючи, що розуміння чи нерозуміння Персі не матиме жодного значення, якщо Кла вб’є мене під час сьогоднішнього останнього поєдинку.
— Останнє їдло, дитятко, — бовкнув мені незграбний здоровило. — Насолоджуйся.
«Хоче вивести мене з рівноваги», — подумав я.
Звичайно, я й так це знав, але справжні слова, якими називалось те, що він робив, висували це на передній план, конкретизували. У слів є така сила. І вони щось відкрили в мені. Дірку. Може, навіть колодязь. Це було те саме, що відкривалось у мені під час наших дурних прогулянок із Берті Бердом, під час сутичок із Крістофером Поллі й карликом Пітеркіном. І якщо я принц, то, звісно, не такий, як буває в кінці фільмів, коли нудотно-красивий блондинистий парубок обіймає солодкаво-вродливу дівчину. Не було нічого красивого в моєму білявому волоссі, замаскованому кількома шарами бруду. І мій бій із Кла також не буде красивим. Можливо, буде коротким, але красивим точно ні.
Я подумав: «Не хочу бути диснеївським принцом. До біса це. Якщо вже бути принцом, то темним».
— Кінчай на мене витріщатися, мурло довбане, — сказав я.
Його дурнувату посмішку змінив вираз приголомшення й збентеження, і я зрозумів чому ще навіть до того, як швиргонув у нього обгризеною курячою кісткою. А сталося це тому, що вираз мурло довбане вийшов із глибин колодязя, вийшов англійською мовою, і він не зрозумів. Я не поцілив у нього — кістка стукнула об якесь відро і впала на підлогу, — однак все одно сіпнувся з несподіванки й повернувся на звук. Еріс засміялась. Він крутнувся до неї і схопився на ноги. Постійна крива посмішка перетворилась на гарчання.
— Нє, нє, нє! — зарепетував Аарон. — Прибережи свій бадьор для поля, дитятко, або я тебе так огрію, що ти й вийти не зможеш і Чарлі оголосять переможцем без бою. Вбивці Польоту це не сподобається, а я зроблю все, щоб тобі це сподобалося ще менше!
Невдоволений і розлючений, якусь мить почуваючись як сорока в сливах, Кла всівся на місце, злісно глипаючи на мене. Тепер була моя черга посміхатися. В мені прокидалося щось темне й недобре, але воно збуджувало і викликало мало не кайф. Я тицьнув у Кла пальцем:
— Я тебе добряче відтрахаю, любчику.
Зухвалі слова. Мабуть, я пошкодую про них, але коли вони вирвались, відчув майже полегкість.