5
Через деякий час після «обіду» викликали четверту групу. Знову потяглося чекання, і один за одним повернулись: спершу Дабл, потім Стукс і нарешті Квіллі. У Стукса дуже текла кров з такого глибокого порізу на щоці, аж мені було видно, як там виблискують зуби, але він прийшов своїми ногами. Джая дала йому рушник зупинити кровотечу, і він сів на лавку біля відер, а білий рушник швидко почервонів. Фрід сидів неподалік у кутку, спершись спиною на стіну. Стукс запитав, чи може док щось зробити з його порізаним обличчям. Фрід похитав головою, навіть не глянувши. Думка про те, що поранені мають битися в наступному раунді дуже скоро, була божевільна, більш ніж садистська, але я не сумнівався, що так і буде. Мерф убив половину комедійної команди; якщо він вийде проти Стукса в другому раунді, то легко вб’є його, байдуже, з пораненим чи здоровим плечем.
Кла досі дивився на мене, але вже без посмішечки. Я подумав, що його оцінка мене як легкої здобичі могла змінитися, а отже, я більше не можу розраховувати на його легковажність.
«Він братиме швидкістю, — подумав я. — Он як тоді налетів на Ая». У сні Лія сказала: «Ти швидший, ніж думаєш, принце Чарлі»… тільки насправді це не так. Хіба що мені вдасться винайти якийсь прискорювач із живленням від ненависті.
Викликали п’яту групу: Бернда і Ґаллі, маленького Гілта й великого Окку, Еріс і невисокого, але м’язистого хлопця на ім’я Віз. Перш ніж Еріс пішла, Джая обняла її.
— Нє, нє, припиніть зараз же! — гаркнув один із нічних солдатів своїм неприємним голосом із комахоподібним дзижчанням. — Бігом, бігом!
Еріс пішла останньою, але повернулась першою. З одного вуха в неї текла кров, але більше поранень не було. Джая кинулась до неї, і цього разу вже ніхто не заважав їм обійматися. Ми залишились самі. Наступним повернувся Окка. Потім довго нікого не було. Нарешті сірий чоловік — не Персі — вніс Ґаллі й поклав на підлогу. Той був непритомний, ледве дихав. Голова з одного боку була вдавлена над скронею.
— Я хочу битися з ним наступного разу, — сказав Булт.
— Сподіваюсь, це я битимуся з тобою наступного разу, — прогарчав Амміт. — Заткнись!
Минуло ще трохи часу. Ґаллі заворушився, але не опритомнів. Я пішов до пісуара. Треба було відлити, але я не зміг. Знову сів на місце, склавши руки між колінами, як завжди робив на бейсбольних і футбольних матчах перед тим, як мали заграти національний гімн. Я не дивився на Кла, але відчував, що він дивиться на мене, аж наче давить поглядом.
Двері відчинились. Двоє нічних солдатів увійшли й виструнчились, утворивши прохід. Між ними всередину зайшли Аарон і Верховний Володар.
— Останній поєдинок дня, — промовив Аарон. — Кла і Чарлі. Ходімо, дитятка, покваптесь.
Кла зразу підхопився і пройшов повз мене, повернувши голову, щоб востаннє ошкіритись. Я пішов слідом. Айота дивився на мене. Він підняв руку й дивно мені відсалютував, приклавши долоню не до лоба, а до обличчя збоку.
«Я знаю його слабкість».
Коли я проходив повз Верховного Володаря, Келлін сказав:
— Буду радий здихатись тебе, Чарлі. Якби мені не потрібні були тридцять двоє, я б це давно вже зробив.
Попереду нас двоє нічних солдатів. Попереду мене Кла, він іде, трохи опустивши голову, і розмахує руками, вже стиснутими в кулаки. Позаду нас ідуть Верховний Володар і Аарон, його заступник. Моє серце б’ється в грудях сильно й повільно.
«Один раз він мене звалив, але я засвоїв урок».
Ми йшли коридором до яскравих рядів газових ліхтарів, що обрамляли стадіон. Минули інші кімнати для команд. Минули кімнату для спорядження.
Удар, Айота падає, відро котиться, Айота повзе до свого сінника, Кла повертається, шукаючи відро.
Минули кімнату для суддів, де є вихід назовні, принаймні так сказано в записці Персі.
Я кидаю кістку. Вона вдаряє по відру. Кла повертається, щоб подивитись.
Тут я почав розуміти, і коли ми вийшли з коридору на ґрунтову бігову доріжку навколо ігрового поля, пішов швидше. Я трохи не догнав Кла. Він не дививсь на мене. Його увага була прикута до центру поля, де рядком розкладена зброя. Кільця з мотузками зникли. Дві шкіряні рукавиці з колючими шипами на кісточках пальців лежали на столі, на якому під час тренувань стояли напої. У плетеному кошику лежали бойові палиці, в іншому — два короткі колючі дротики.
Айота не відповів, коли я його запитував. Та він міг це зробити, коли я виходив. Можливо, дивний салют, який він мені віддав, був не салютом. Може, то була підказка.
Коли ми йшли за нічними солдатами до VIP-ложі, пролунали оплески, та я майже не чув їх. Спершу не звертав уваги на глядачів по боках ложі, навіть на Елдена Вбивцю Польоту. Я не спускав очей з Кла. Він обернувся, щоб подивитись на відро, яке котилося по підлозі камери, яку він ділив з Айотою, і на кістку, яку я швиргонув у нього в кімнаті для команд. Кла, схоже, не помічав, що я йду майже поруч із ним, а чому?
«Я знаю його слабкість», — сказав Айота, і тепер мені здалося, що я теж знаю. Ай не салютував мені; він зобразив щось схоже на шори, які надівають коням на очі.
У Кла або поганий периферійний зір, або його зовсім немає.
6
Нас привели — ні, пригнали, як худобу, — до місця на біговій доріжці перед королівською ложею. Я став біля Кла, і він не просто скосив очі, щоб подивитись на мене, а повернув голову. Келлін миттю стьобнув його гнучкою палицею по потилиці, залишивши тонку смужку крові.
— Не витріщайся на фальшивого принца, тупий здоровило. Натомість вшануй увагою справжнього короля.
Отже, Келлін знав те, в що вірили інші в’язні. Чи був я здивований? Та не дуже. Бруд міг лише приховувати весь цей час разючі зміни кольору мого волосся, а мої очі вже не були навіть світло-карими; вони були сірими й ось-ось мали стати синіми. Якби Елден не наполіг на повному складі учасників змагань, мене б убили ще кілька тижнів тому.
— На коліна! — заверещав Аарон гидким дзизкучим голосом. — На коліна, ви, стара кров! На коліна перед новою кров’ю! На коліна перед вашим королем!
Петра — висока, темноволоса, з мушкою біля рота, в зеленій шовковій сукні, з обличчям білим, як сир, — аж заходилась од крику:
— На коліна, стара кров! На коліна, стара кров!
Решта — їх було не більше шістдесяти, максимум сімдесят — підхопили крик:
— На коліна, стара кров! На коліна, стара кров! На коліна, стара кров!
Чи розігрувався подібний спектакль перед іншими учасниками? Я так не думав. Це було призначене спеціально для нас, бо ми остання пара дня, зірковий атракціон. Ми стали на коліна, бо жоден не хотів, щоб його дубасили гнучкими палицями чи, ще гірше, глушили аурами наших загарбників.
Елден Вбивця Польоту мав вигляд людини на порозі смерті — «однією ногою в могилі, а другою на банановій шкірці», як сказав би дядько Боб. Це була моя перша думка. На зміну їй поспішила друга про те, що він взагалі не людина. Може, колись був, але вже ні. Його шкіра була кольору незрілої анжуйської груші. Очі — блакитні, величезні, вологі, кожне завбільшки з мою долоню — вибалушувалися з очниць, обтягнутих зморшкуватою, обвислою шкірою. Губи червоні, якісь жіночні й такі драглисті, що аж відвисали. Корона криво й відразливо сиділа на тонкому білому волоссі. Його пурпурова мантія в тонких золотих завитках була схожа на гігантський жупан, що повністю вкривав його, починаючи від брезклої шиї. І мантія справді ворушилась. «Наче під нею він тримав якусь тваринку», — сказала Джая. До того ж вона здіймалась і опадала в кількох різних місцях одночасно.
Ліворуч від мене на біговій доріжці стояла Руда Моллі в короткій шкіряній спідниці, схожій на кілт. Стегна в неї були м’язисті й дебелі. Довгий ніж висів у піхвах на правому боці. Помаранчеве волосся стирчало короткими колючими пасмами, нагадуючи панкуху. Широкі підтяжки тримали спідницю й заодно частково прикривали оголені груди. Вона побачила, що я дивлюсь на неї, і, кривляючись, витягла губи, як для поцілунку.