Ми повиходили. Сьогодні не було Хатчі з плачем і скаргами на хворобу. Через Стукса, хоча обличчя бідолашного старого Стуксі вже не буде таким, як раніше. Айота дивився на мене з напівусмішкою. Одна повіка в нього сіпнулась, що явно означало підморгування. Це надало мені трохи хоробрості. А також те, що я знав: незалежно від того, чи зможемо ми втекти, Елден Вбивця Польоту, Петра та банда дуполизів отримають дулю з маком, а не «Чесний двобій».
Коли я минав Аарона, він затримав мене, торкнувшись кінцем гнучкої палиці пошматованих решток моєї сорочки. Напівпрозоре людське обличчя поверх черепа посміхалось.
— Ти думаєш, весь такий особливий, еге ж? Дзуськи. Інші теж вважають тебе особливим, еге ж? Ось вони ще побачать.
— Зрадник, — сказав я. — Зрадив усіх, кому присягався.
Посмішка зникла з того, що лишилось від його людської подоби. Під машкарою своєю вічною гримасою шкірився голий череп. Він підняв гнучку палицю, наміряючись вдарити нею мене по обличчю, розпанахати його від волосся до підборіддя. Я стояв і чекав цього, навіть трохи припідняв лице, підставляючи під удар. Щось невідоме промовляло моїми устами, і слова його були правдиві.
Аарон опустив палицю.
— Нє, нє, я тебе не займу. Залишу це для того, хто тебе прикінчить. Давай бігом. А то зараз як обійму тебе, то зразу в штани напудиш.
Але він би цього не зробив. Я це знав, Аарон теж. Пари для другого раунду були визначені, і він би не наважився переплутати розподіли, вдаривши мене так, що я міг знепритомніти або й померти.
Я пішов за рештою, а він цьвохнув мене палицею по стегну, роздерши штани. Спершу наче щось укусило, а потім аж запекло від гострого болю й потекла кров. Я навіть не писнув. Не збирався завдавати такої втіхи цьому дохлому гадові.
7
Нас привели в ту саму кімнату для команд, за двоє дверей від кімнати для суддів, яка могла — могла — бути шляхом на волю. Плакатний щит уже стояв посеред кімнати, як і минулого разу, тільки цього разу список пар був коротший.
Отже, цього разу круті хлопці розподілені для заключного поєдинку. Я подумав, що він також був би непоганим, та незалежно від того, що станеться за наступні кілька хвилин, цей двобій не відбудеться.
Верховний Володар чекав нас, як і перед першим раундом, вбраний у свою химерну уніформу. Як на мене, в ній він скидався на диктатора якоїсь убогої центральноамериканської країни, вирядженого з нагоди державного свята.
— Ось ми й знову тут зібрались, — продзижчав він. — Деякі з вас трохи пошарпані, але, безперечно, готові і рвуться в бій. Що скажете?
— Так, Верховний Володарю, — сказав я.
— Так, Верховний Володарю, — вторували всі інші.
Він глянув на моє закривавлене стегно.
— Схоже, ти вже злегка поранений, принце Чарлі.
Я промовчав. Він обвів поглядом усіх присутніх:
— Ви ж так його називаєте? Принц Чарлі?
— Ні, Верховний Володарю, — заперечив Амміт. — Він просто мале паскуденя, яке любить задирати носа.
Келліну це сподобалось. Його людські губи злегка посміхнулись, а з-за них усе проглядав той вічний вишкір. Він знову звернувся до мене:
— Кажуть, справжній принц може літати в небі й змінювати форму. Ти вмієш літати?
— Ні, Верховний Володарю, — сказав я.
— А змінювати свою форму?
— Ні.
Він підняв свою гнучку палицю, товщу й довшу, ніж у його підлеглих:
— Ні що?
— Ні, Верховний Володарю.
— Отож-бо. Даю вам, дитятка, трохи часу причепуритись, — сказав Келлін. — Ви вже, будь ласка, вмийтеся гарненько, а тим часом обдумайте сьогоднішній бойовий розпорядок. Намочіть собі волосся й зачешіть назад — вони захочуть побачити ваші обличчя. Сподіваюсь, ви влаштуєте гарне шоу для його величності, як це зробили в першому раунді. Зрозуміло?
— Так, Верховний Володарю, — відповіли ми хором, достоту як слухняні першокласники.
Він глипнув — воно глипнуло — на нас бездонними баньками, ніби щось запідозривши. Потім вийшов, супровід — за ним.
— Тільки подивіться, — злісно зрадів Окка. — Я проти мертвого! Я б точно його переміг!
— Сьогодні всі переможемо або ніхто, — сказав я. Подивився на полицю, де рядочком було виставлено шістнадцять відер для миття. Так, навіть поставили одне для Ґаллі.
— Це точно, чорт забирай, — прогарчав Ай.
— Джая та Еріс — з обох боків дверей. Оті два відра мають бути заповнені до самого верху, якщо цього ще не зроблено. Всі інші візьміть відра, але пригніться. Станьте рачки.
— А навіщо? — запитав Бендо.
Я пригадав старий шкільний анекдот: Адам і Єва збираються вперше зайнятися сексом. «Відійди, люба, — каже Адам, — я не знаю, наскільки великою може стати ця штука».
— Бо я не знаю, що може статися.
«А ще тому, — подумав я, — що не можна користуватися феном, коли купаєшся. Так казала мама».
Але вголос я мовив:
— Гаразд, ми помиємо, але не себе. Це має спрацювати.
Звучало добре, але впевненості в мене не було. Я був упевнений лише в тому, що коли це станеться, то станеться швидко.
8
— Чую кроки, — прошепотіла Еріс. — Вони йдуть.
— Почекайте, доки зайдуть, — сказав я. — Вони вас не побачать, бо дивитимуться просто перед собою.
Я сподівався на це.
Обидві жінки підняли відра до рівня грудей. Решта стали рачки, кожне тримало напоготові повне відро. Амміт з Айотою прикривали мене з боків. Двері відчинились. Це були ті самі двоє нічних солдатів, які кілька днів тому супроводжували першу групу на перший раунд. Я сподівався побачити Келліна чи Аарона, але не здивувався. Та парочка мала бути на полі, керувати урочистостями.
Нічні солдати аж зупинились, побачивши, що ми поставали навкарачки на підлозі. Один запитав:
— Що це ви ро…
Я гаркнув:
— ДАВАЙ!
Джая та Еріс облили їх.
Кажу ж, я не знав, що може статись, але навіть уявити не міг того, що сталося насправді: вони вибухнули. Два яскраві спалахи на мить осліпили мене. Я почув, як щось — ні, чимало чогось — просвистіло над головою, і опік, схожий на укус бджоли, дзьобнув у плече. Я почув пронизливий вереск — бойовий клич чи то Джаї, чи то Еріс. Голова в мене була опущена, тож я не бачив, чий саме. А потім навколо пролунало кілька скриків болю.
— Встали! — крикнув я.
У ту мить я ще не збагнув, що відбулось, але нам треба було мерщій вибиратись, і це я чудово розумів. Самі вибухи нічних солдатів не були гучні, вони радше нагадували глухий стук, з яким важкі меблі падають на килим, але жіночий бойовий вереск був аж надто гучний. Додаймо ще тріскіт шрапнелі. Коли я підвівся на ноги, то побачив, що з лоба Айоти над лівим оком щось стирчить. Біля носа стікала цівочка крові. То був уламок кістки. Ще один стирчав у мене в руці. Я висмикнув його й викинув.
Ще кілька людей отримали поранення, але нікого не зачепило серйозно, ніхто не був виведений з ладу, крім Фріда, який і до того був недієздатним. Його підтримував Мерф, який мав бути його суперником у першій групі.
Айота витяг з лоба уламок кістки й ошелешено роззирнувся. Усе було всіяне друзками кісток. Здавалося, тут розтрощили купу посуду. Від нічних солдатів залишилась тільки уніформа, пошматована так, ніби їх упритул розстріляли з дробовиків.
Чиясь рука обвилась навколо моєї шиї, і Амміт, неушкоджений, ухопив мене у ведмежі обійми:
— Якби ти не сказав нам присісти, нас би посікло на шматки. — І він чмокнув мене в щоку. — Звідки ти знав?
— Та я не знав. — Я думав тільки про те, що нам усім треба присісти й приготуватись до атаки, як у футболі на лінії нападу. — Всі виходимо. Відра беріть із собою. Аю та Амміте, ви попереду. Йдемо до кімнати для суддів через двоє дверей далі. Якщо з’являться нічні солдати, облийте їх і зразу падайте на підлогу. Всі падайте на підлогу, але постарайтесь не перекинути відер. Тепер ми знаємо, як це відбувається.