Аарон трохи відступив. Його замінив хтось із решти нічних солдатів.
— Перший, хто вб’є ворога, отримає торт! Торт першому вбивці! Підійдіть і виберіть по манекену!
Нас було тридцять один, а манекенів тільки дванадцять. Ай схопив мене за руку й прогарчав:
— Спочатку подивись, як це робиться!
Я не сподівався на таку корисну пораду, але був дуже задоволений цим. Підбадьорені можливістю отримати у винагороду торт, дванадцятеро моїх товаришів-бранців швидко виступили наперед, і кожен доторкнувся до обраної жердини, обмотаної мішковиною. Серед них були Еріс, Фреммі зі Стуксом, Дабл і Амміт.
— А тепер відійдіть!
Вони відступили аж до столу.
— І вбийте ворога!
Вони рвонули вперед. Більше половини з них ледь відсахнулись перед зіткненням — це було майже непомітно, але я побачив. Троє врізались у свої жердини на повному ходу. Еріс ударила щосили, але вона була худа, і пластина зі злісною фізіономією тільки ледь ворухнулась на вершечку жердини. Той самий результат був у хлопця, який теж не здригнувся перед зіткненням. Його звали Мерф. Удар Амміта не викликав сумнівів. Пластина з його жердини злетіла і впала футів за десять від нього.
— Торт для нього! — проголосив Аарон. — Ось цей отримує торт!
Глядачі у VIP-ложі на чолі з блідою жінкою зааплодували. Амміт підняв стиснуті в кулаки руки і вклонився їм. Не думаю, що він уловив сатирично-знущальні нотки тих вітань. Бо не був, як кажуть, найгострішим ножем у шухляді й найяскравішою лампочкою в хаті.
На місце першої дюжини стали наступні дванадцятеро, але Ай знову схопив мене за руку, і я залишився на місці. Цього разу нікому не вдалося збити диск. Серед тих, хто ще мав нагоду спробувати удачі, були Ай, Хеймі, Джая і я.
— Відійдіть!
Ми виконали команду.
— І вбийте ворога!
Я побіг до своєї жердини, опустивши й наставивши для удару праве плече — моє найсильніше, — навіть не думаючи про це. Я був абсолютно впевнений, що зможу вдарити по майже голій жердині достатньо сильно, щоб збити злючу морду-пластину. Але відсахнувся перед зіткненням, так само як і ті кілька в’язнів, за якими щойно спостерігав. Моя пластина майже не ворухнулась, тоді як Айотина зірвалась і полетіла майже на таку відстань, як в Амміта. Цього разу у VIP-ложі ніхто й не думав аплодувати; вони знову занурились у розмови.
Аарон відійшов до проходу під VIP-ложею, і там до нього приєднався Келлін. Сьогодні він був без смокінга; Верховний Володар був у вузьких габардинових бриджах і білій сорочці з відкритим горлом під своєю аурою. Вони разом прямували до нас, і я відчув таке ж дежавю, як тоді, коли побачив тренувальне спорядження і стіл з напоями. Келлін і Аарон могли бути головним тренером і помічником. Це було не просто тренування для в’язнів, а серйозна справа. Незабаром мав відбутися «Чесний двобій», і я подумав, що Келлін з Аароном відповідальні за те, щоб це було гарне шоу.
— Палиці! — крикнув Аарон. — Тепер палиці!
При цьому в ложі всі пожвавились, виявляючи набагато більшу цікавість, ніж досі. Навіть нічні солдати, що несли варту на парапетах, аж наче виструнчились.
Ми пішли до плетеного кошика з бойовими палицями. Вони були схожі на дерев’яні мечі для тренувань у японських бойових мистецтвах, але без рукоятей — приблизно три фути завдовжки й звужені з обох кінців. Дерево було біле, гладеньке, тверде. Ясен, подумав я. Як бейсбольні бити для вищої ліги.
Келлін указав на Еріс. Вона вийшла наперед і взяла одну палицю. Потім він указав на Хеймі, і серце в мене трохи стиснулось. Він узяв палицю й тримав її обома руками за звужені кінці. Еріс тримала свою за один кінець. «Захист і напад», — подумав я. Жоден з них не видавав хвилювання, тільки в Хеймі було перелякане обличчя. Думаю, в нього були підстави.
— Вбий ворога! — гаркнув Аарон голосом, як ніколи сповненим дзижчання.
Еріс замахнулася своєю палицею. Хеймі парирував удар. Вона підійшла до нього збоку, і Хеймі знову відбив напад, але слабко; якби вона замахнулась щосили (чого вона не зробила), то, мабуть, збила б його з ніг.
— Вали його! — верескнув Келлін. — Вали його, суко паршива, бо я сам тебе завалю!
Еріс розмахнулася знизу. Цього разу Хеймі й не подумав відбиватись, і вона вдарила його ззаду під коліна. Він охнув і важко впав на траву. Ложа вибухнула оплесками. Еріс уклонилася їм. Я сподівався, що та компанія далеко й не помітила огиди на її обличчі.
Аарон вперіщив Хеймі по сідницях і ногах гнучкою палицею:
— Вставай! Вставай, купо гною! Піднімайся!
Хеймі ледве звівся на ноги. Сльози градом котилися йому по щоках, з ніздрів звисали шмарклі. Аарон замахнувся палицею для ще одного удару, але Келлін зупинив його одним порухом голови. Хеймі мав перебувати в сякій-такій формі, принаймні до початку змагань.
Еріс залишили для іншого суперника. Було багато парирування, але без сильних ударів. Вони відступили, і їхнє місце зайняла наступна пара. Так воно й пішло далі, зі штурханиною, розмахуванням палицями й парируванням, проте криків «вали його» чи «вбий ворога» більше не було. Правда, Стукс і Фреммі дістали прочуханки від одного з нічних солдатів за лінощі. З того, як вони це сприйняли, я зрозумів, що то не вперше.
Ай був у парі з Томом, Бернд — із Бултом, і врешті залишились я й Амміт. Я здогадувався, що Аарон спеціально так підлаштував, бо бачив штурхан, яким Амміт збив мене з ніг на біговій доріжці. А, може, те побачив Келлін звідкись, де він був перед виходом на поле.
— Палиці! — крикнув Аарон. Господи, як же я ненавидів цей дзизкучий голос. — Тепер ви двоє! Палиці! Подивимось, як ви впораєтесь!
Амміт тримав свою палицю за один кінець: напад. Він посміхався. Я свою тримав обома руками за кінці, впоперек тіла, щоб відбиватись. Принаймні для початку. Амміт уже не раз робив це і не чекав проблем з новачком. Може, мав рацію. Може, ні. Побачимо.
— Вбий ворога! — тепер цю команду вигукнув Келлін.
Амміт рушив на мене без вагань, розгойдуючись із боку в бік на своїх кривих ногах і сподіваючись затиснути мене між столом з напоями і кошиком з бойовими палицями, куди їх поскладали попередні спаринг-партнери після своїх поєдинків. Він підняв палицю і рубонув нею. У цьому рішучому розмахові не було місця сумнівам; він хотів дати мені по голові з такою силою, щоб я гарантовано отримав струс мозку, а то й гірше. У тому, щоб вивести мене з ладу, був сенс. Його могли покарати, але кількість мешканців підземелля скоротилася б до тридцяти, себто «Чесний двобій» було б відкладено, допоки не знайдуть ще двох цілих. Можливо, він навіть вважав, що таким чином геройськи постраждає заради команди, але я в це не вірив. Просто з якоїсь причини Амміт вирішив, що я йому не подобаюсь.
Я напівприсів і підняв свою бойову палицю. По ній він і поцілив замість моєї голови. Я схопився на рівні ноги, відштовхуючи його палицю і пхаючи його назад. Краєм вуха почув ріденькі аплодисменти з VIP-ложі. Я вибрався з-поміж кошика і столу, напираючи на нього й відтискаючи на відкритий простір, де міг максимально застосувати свою швидкість. Ясно, що її було замало, але й Амміт зі своїми кривими ногами зовсім не скидався на хорта.
Він ударив по мені палицею спершу зліва, потім справа. Тепер, на відкритому місці, я легко відбив удари. А ще я розлютився. Дуже. Розлютився, як на Крістофера Поллі, коли зламав йому руку, відлупцював, а потім зламав другу руку. Розлютився, як на батька, коли він запиячив після смерті матері. Я давав йому спокій, не скаржився, що батько п’є запоєм, але свою лють виказував інакшими способами. Дещо я вам розповідав, а про інше мені дуже соромно говорити.
Ми ходили по колу в траві, тупцювали, нахилялись і робили обманні рухи. В’язні мовчки спостерігали. Келлін, Аарон та інші нічні солдати також стежили за нами. У VIP-ложі стихла балаканина коктейльної вечірки. Амміт почав важко дихати, він уже не так швидко орудував палицею. А ще більше не посміхався, і це було добре.