Ясна, блискуча, та… холодна… Так…
(Стенувшись, весело).
Але… нову я Казку дам йому!
І він навіки мій… ні, краще наш,
Бо Казка та в мені.
Марія (упалим голосом).
Яка ж? яка?
Мар'яна
(нахиляється до них і шепоче).
Дитина це — його й моя: допіру
Під серцем я своїм її почула,
Прийшла йому сказать, та…
Марія
(падає непритомна на руки Сусанні).
Ах!..
Сусанна
(обережно кладе її на канапу; до Мар'яни).
Води, води! Гей, хто там!..
(Входять Таран і Вагнер.)
Таран (кидається до дочки).
Що таке?
Маріє, пташечко… (До Сусанни).
Що сталось тут?
Вагнер
(зрозумівши все, розлютований,
кидається на Мар'яну).
Тебе убить замало!..
Мар'яна
(з жахом простягає руки, скрикнувши).
Ах! уб'є…
Він вб'є мене! Юрко! дідусю! пробі!..
(Падає важко на підлогу, непритомна.)
Вагнер (хапається за голову),
Ах!., все загибло!..
(Таран налив тим часом з карафи води і вкупі
з Сусанною одволав Марію. Вони підводять
її під руки й мовчки виходять усі троє. Вагнер
робить рух бігти за ними з поясненням, та,
роздумавши, раптом зупиняється. По хвилі
він дзвонить; коли входить лакей, він з жахливим
спокоєм, не дивлячись сам на Мар'яну, показує
на неї здивованому лакеєві рукою й наказує.)
Геть прибрать звідсіль!..
III
Декорація 2-го розділу. В кабінеті не прибрано: папери
розкидано по стільцях, на канапі,на підлозі; на столі
недопиті й порожні пляшки, рештки закусок, чарки.
Ніч. Підпилий Вагнер сидить біля столу, Трохим коло
порога, теж напідпитку.
Вагнер
Вона видужує, ти кажеш?
Трохим
Так,
Мій пане. З ліжка вже встає.
Змарніла тільки дуже. Глянув був -
Та аж злякавсь. Та то нічого, пане, -
Вони живучі…
Вагнер
Хто?
Трохим
Та ці дівчата.
Скажіть ласкаве слово, посміхніться -
І знов на лицях рожі розцвітуть.
Ось я гукну її сюди… хе-хе!..
Побавитись вже можна… хе-хе-хе!..
Вагнер (схоплюється).
Що?! Смієш, гаде, ти!
Трохим (злякано,).
Пробачте, пане.
Вагнер
Щоб завтра тут її вже не було!
Трохим
Я слухаю, мій пане.
Вагнер (тре чоло).
Стій!., а я?..
А що ж мені лишається тоді?..
Скрізь порожньо… ні втіхи, ні мети…
Трохим (фамільярно).
От єрунда! та ми таку красулю
Вам викопаєм, що аж-аж! Моргніть
Ви тільки… хе-хе-хе… то враз я вам
Десяток приведу…
Вагнер (несамовито).
Що ти сказав?!
Що ти сказав, розсукин сину…
Трохим (злякано).
Я…
Вагнер
Ах ти ж, мерзото! Геть пішов!
Трохим
Та я ж…
Вагнер
(хапає револьвер зо столу).
Застрелю, проклятий…
(Трохим зникає; на дверях трохи не збиває з ніг
Крамаренка, що входить і стає коло порога, здивований.)
Крамаренко
Що сталось тут?
Вагнер
(потроху приходить до пам'яті й кладе
револьвер на місце).
Нічого… Вчу поштивості слугу.
(Підходить до столу, наливає й п'є).
Вам дивно? так?
Крамаренко
Я вас не пізнаю.
Вагнер (регоче).
О, так!.. Лишивсь на хвилях я, мій друже, -
Вітрила подрано й стерна нема.
Крамаренко
Невчасно ж як зневіривсь пан директор.
Тепера, як ніколи, тут потрібна
Його залізна воля…
Вагнер (сміється).
Що? залізна?..
Була, та загула… Чому ж невчасно?
Крамаренко
Самі ви знаєте, що вже давно
На нашім обрії зловісні хмари
Збираються у гурт. Неспокій скрізь.
Дістав відомості, що коло річки
Збираються робітники на раду,
Щоб під серпанком ночі зміркувать,
Підрахувати свої сили.
Вагнер
Ну?
То що?
Крамаренко
А те, що це недобрим тхне,
Завод, і шахти, й все у небезпеці.
Вагнер
Хай гине все, мені тепер байдуже.
І прощу цим мене не турбувати.
(Наливає й п'є).
Крамаренко (знизує плечима).
Хотів іще переказати вам…
Вагнер
Про що?
Крамаренко
Дізнався з певних я джерел,
Що, крім відомих нам, у справі цій
Дочка старого Тарана взяла
Теж участь не останню.
Вагнер
Що?! Яка?
Крамаренко
Сусанна.
Вагнер
Приверзлося вам?
Крамаренко
О, ні,
Напевне я дізнавсь.
Вагнер
Не розумію…
Крамаренко
І я також.
Вагнер
Змагатись проти себе
Самої, проти власних інтересів?..
Проте… нехай усі чорти зберуться,
А з ними пан Таран за ватажка,
Мені однаково тепер… Ви чули?
Мені однаково, і дайте спокій!..
(Виходить).
Крамаренко