під густим вуалем.)
Сусанна
Де ж пан Густав?
Трохим
Його немає, панно.
Сусанна
Сама гаразд я бачу це. Але -
Де він? — питаю я тебе.
Трохим
Не знаю.
Хіба пан каже, де буває він!
Сусанна
То, може, хоч сказав, чи скоро буде?
Трохим
Повинен бути, але хто зна…
Сусанна
Я
Його пожду.
Трохим
Та, може ж, довго він.
Сусанна
Усе одно… мені потрібен він. (Сідає).
А це ж… чого це тут такий гармидер?
Не кабінет — якийсь шинок. Він п'є?
Трохим
Хто? пан? Бува… як пити хоче — п'є.
Води він не вжива…
Сусанна
Хитруй, хитруй!..
Стривай!.. Скажи мені: та досі тут?
Трохим
Яка?
Сусанна
Не знаєш ти?.. Та… Казка.
Трохим (вдає, що не розуміє).
Не знаю, далебі, про що ви той… -
Сусанна
Про дівку ту, що тут жила у пана.
Вона у нього досі?
Трохим
Щось не той…
Ось пан приїде, я спитаю.
Сусанна
Дурень!
Сама зумію в пана я спитать.
Трохим
Я слухаю… Ну, от і той… і добре…
Прибрати ці пляшки — вони порожні.
(Прибирає на столі).
А то пан гніватиметься.
Сусанна
А повні?
Трохим
Навіщо ж повні? скажуть — приберем,
А ні, то будуть тут.
Сусанна (киває на пляшки).
І часто це
У вас буває так?
Трохим
Що пан не дома?
Авжеж… роботи ж в нього…
Сусанна
Ну, одначе.
Він муштру добру дав тобі: і слова
Не видереш із тебе.
Трохим
Воля панська
Питати, наша ж відповісти.
Сусанна
Годі!
Іди собі, сама тут почекаю.
(Трохим виходить. Сусанна розшукує на етажерці
портрет Мар'яни, підходить до вікна й розглядає.
По хвилі з передпокою чути дзвінок, голоси, сміх,
навіть хтось починає романс, але раптом гомін
уривається. В кімнату входитьВагнер. Сусанна
кладе портрет на місцеі йде назустріч Вагнерові.)
Вагнер
Чому завдячувати мушу…
Сусанна
Я
На кілька слів до вас… я од сестри…
З наказу тата…
Вагнер
Зараз засвічу…
(Шукає сірники).
Сусанна
Не треба, прошу вас: я зараз їду.
Скажіть мені: сестру любили ви?
Вагнер (здивовано).
Навіщо знати це, коли вже край
Всьому? І взагалі… не розумію…
Сусанна
Відповідать повинні ви хоча б тому,
Що ще не край. Вона кохає вас.
Під час недуги — у нестямі, в сні -
Вона ім'я все ваше промовляла,
Її свідомості найперший промінь
Не татові належав, не мені,
А вам. Вона кохає вас. Всю душу,
І серце, й розум в те кохання вклала,
Живе лиш згадкою про вас, і те,
Що сталося, для неї — тільки сон:
Прокинулась — і дійсністю жива,
А дійсність тая — в вас, і тільки в вас.
Скажіть же ви мені правдиво, щиро:
Любили ви сестру тоді, як з нею
Хотіли одружитися. Як так,
То ще одно: чи любите і досі?
Вагнер
На це дозвольте не відповідати.
Сусанна
Повинні ви.
Вагнер (спалахнувши).
Повинностей ніяких
Не визнаю ні перед ким, а тільки
Перед самим собою.
Сусанна (гостро).
Я примушу
Вас дати відповідь, потрібну нам.
Вагнер
Примусите? мене? (Регоче).
Сусанна
Веселість вашу
Лишіть надалі, прошу вас. Мені ж
Відповідайте зараз.
Вагнер
Ані слова
Я не скажу.
Сусанна
Ви скажете усе.
(Дістає з гамана револьвер і цілиться у Вагнера).
Уб'ю, як пса.
Вагнер (спокійно).
Облиште ваші жарти.
Сусанна
Побачите самі, що це не жарт:
Коли не скажете…
Вагнер
Для мене жарт…
Сховайте ваш револьвер: не мене
Лякати вам. Хто втратив все, що мав,
На смерть той дивиться, як на рятунок,
Ви знати хочете, чи я кохав
Марію, вашу любую сестру?
То слухайте ж: кохав.
Сусанна
Кохали? так?
Навіщо ж…
Вагнер (перебиває).
Знаю я, про що ви, й я
Скажу вам все, щоб раз скінчить назавжди.
А вас прошу поставитись розважно
До того, що скажу.
Сусанна (ховає револьвер).
Я вся — увага.
Вагнер (тре чоло).
Марію я люблю… Люблю, як владу
Кохає той, хто уродивсь для неї,
Як той артист-маляр кохає барви,
Як той поет красу чарівну слів,
Як кожний із творців кохає творчість.
Без неї я — звичайний син юрби,
Слуга нікчемний тих, кому дано
Творить життя, послугач, наймит їх.
А з нею — сам творець, життя господар.
То як же не кохать її мені?
Сусанна
А та… другая ж як? не розумію…
То двох кохаєте, виходить, ви?
Вагнер (помовчавши).
Кохаю двох?.. Ні, ні… Мета єдина
Завжди мені зоріла вдалині.
Вагань не знав я, йшов нехибно
І на шляху своїм всі перепони
Я переміг, здавалося. Але…
Красі немає меж, вона усюди!
Одній красі я слугував ввесь час.
Мов зачарований, до неї йшов,