Бо іншої не знав. Коли ж у вас
Передо мною простяглись степів
Краса і простір вільний, — затремтів
Я, в саме серце вражений красою,
Не знаною ніколи ще мені,
Я крик здивовання й утіхи стис
І ледве втримав од руїни те,
Що здавна пестив я в своїй душі,
А в ній, ви знаєте, квітник розвів
Я неабиякий із власних мрій,
Із власних замірів: йому ім'я -
Культура й поступ. Дужим рухом волі
Спокусу одігнав, хоч бачив я,
Що в дикій тій красі з прадавніх літ
Заховано страшну урочу силу.
На неї я холодними очима
Спокійно подививсь, як той, кому стерном
Повинен бути розум, а не серце.
Я зміркував, що їй прийшов загин -
Красі первісній тій, що понад нею
Вже має смерть крилом своїм холодним.
Але ж… цілком уникнути спокуси
Не зміг… Ви розумієте мене?
Побачивши найкращу квітку степу,
Я, не вагаючись, зірвав її.
Я пережив прекрасну, дивну казку…
Сусанна
Пережили?
Вагнер
О так, вже пережив.
Коли б жорстоко так був не спіткнувсь
Я на своїм шляху, мети б досяг.
Тепера — порожньо все навкруги.
Загрожували ви мене убити?
Живому трупові не страшно вмерти.
Мета моя погасла так неждано,
І смерть тепер мені — бажана гостя.
Сусанна
А Казка ж як?
Вагнер
Умерла. Вмерла й та,
Яку і сам хотів я утворить.
Сусанна (вжахнувшись).
Вона умерла?!
Вагнер
Так.
Сусанна (обурено).
І ви… і ви…
Вагнер (показує на пляшки).
Справляю похорон.
Сусанна
Сердешна Казка!..
Сердешна і сестра, що вас кохає.
Все те, що чула зараз я од вас,
Перекажу Марусі. Тільки знайте:
Життя сестри в руках у вас… коли
Наважитесь життям тим гратись ви,
Тоді помщусь сама я вже. Прощайте,
Сестра вас жде.
Вагнер
А ви?.. Цей тон холодний.
Як крига… нащо він?
Сусанна (ще холодніш).
А вам же що
До того?.. Вас сестра чекає, я ж…
Всіма я фібрами душі своєї
Ненавиджу і зневажаю вас.
Вагнер
Мене? За що ж? за що?
Сусанна
Сказати вам?..
За те, що казку вбити ви прийшли.
За те, що натомість лишили бруд,
Бридоту і руїни…
Вагнер (випростуючись).
Це неправда!
Створив нову я казку тут…
Сусанна
Для себе,
Її в тих одібравши, хто тепер
Слугує вам…
Вагнер
Життя для дужих, панно,
Для тих, хто взять його здолає…
Сусанна
Так,
Але — хто дужий той, це ще питання.
Ми ще зустрінемось, я сподіваюсь,
І там побачимо, хто є той дужий.
Вагнер
Де ж, де?
Сусанна
На цих руїнах, у пожежі
Почуєте ви перше слово казки
Нової вже… Ну, я спішу… прощайте.
Сама піду, не треба проводжати.
(Виходить).
Вагнер (стоїть в задумі).
Нікчемнії химери!.. Раб життя
В творці пролізти хоче, ха-ха-ха!
О, тільки дайте тут запанувати,
То вже дізнаєтесь, хто дужчий з нас.
Руїни… хе!.. Вона культури царство
Руїною, бридотою назвала…
Вона загрожує мені… ну-ну!
Побачимо… побачим… ха-ха-ха!
Анелька
(висовує голову з других дверей).
Чи вам подобається це, панове!..
Він сам, і сам з собою розмовляє.
(Входить, за нею Фані, потім перший і другий гості).
А ми там сидимо й нудьгуєм. Гарний
Господар з тебе, нічого сказать!
Перший гість (напідпитку).
А й справді свинство! Ти сидиш, страждаєш
Од спраги, він же тут не має й гадки.
(Підходить до столу, наливає й п'є. Фані оглядає
кабінет і речі — на столі, на етажерці).
Анелька (також п'є).
Це ж хто до тебе пізно так?
Другий гість
(кидає пенсне на носа, він теж напідпитку).
Так, так…
Це ж хто… е… до тебе… хе-хе-хе…
(Свариться на Вагнера пальцем).
Густаве, — женщина?.. Хе… хе… Лукавий!..
Перший гість
(бере його за руку й підводить до столу).
Сідай ось краще й пий, коли прийшов.
(До Густава).
Це Таранівна, лакей нам казав,
Щось доброго тобі вона казала,
Бо бачу я, що хмари розійшлись,
І сонце блисне незабаром.
Вагнер
(посміхаючись і не ховаючи задоволення, підходить
до столу, наливає й п'є одну чарку, потім другу).
Так…
І знову одросли у мене крила,
Що раптом так приборкано було,
І знов надії, заміри і мрії,
Мов буревій, під хмари понеслись…
Анелька
О Господи, яка нудота тут!
Та киньте ви свої розмови! годі!
Вагнер
Правдиво, любая Анелько, кажеш.
В останній раз нагоду маю я
Вітати в себе вас, мої кохані:
Тому цей час відзначити бажав би,
Але… як це зробити, я не знаю.
Перший гість (п'є).
Ото, не знає як! Я пропоную
Напитись до нестями…
Анелька
Фе, як гидко!
Вагнер
Як так, то й так… Ти, Фані, з нами?..
Фані
(ввесь час стоїть, держачи в руках
портрет Мар'яни й не одриває очей).
Хто це?
Вагнер (насупившись раптом).
А що?
Фані (журно).
Чому так хочеться ридати
Од глибини жагучих цих очей?
Другий гість
(здивовано оглядає всіх).
Цього ще бракувало!
Фані (не зважаючи).
Чом сміятись,
Співать, кричати в радощах блискучих
Так вабить погляд таємничий цей?
Так вабить закрутитись у танку…